На початку ХХ-го століття в Російській Імперії, в складі якої на той час перебувала і частина України, хатніх робітниць наймали тому що господині не встигали впоратися з усією роботою? Чи їм потрібна була помічниця? Чи господині були лінивими і не вважали хатню роботу недостойною?
Це – дійсно важливе і цікаве питання. Раніше це було питанням статусу. Люди хотіли мати хатніх робітників, бо це мало показати, що людина має якийсь особливий статус в новому, урбаністичному соціумі. Але, головною причиною лишається те, що в Російській Імперії на той час було сильно відстале домашнє і комунальне господарство. На початку ХХ-го століття дуже мало домоволодінь було приєднано, наприклад, до водогону чи каналізації. Дуже мало будинків були електрифіковані. І, на той час, побутова техніка тільки починала з’являтись у світі, але ставала все більш і більш популярною. А у Російській Імперії її майже не було, хоча починали завозити окремі зразки з Європи. Зараз нам дуже важко уявити, як можна прожити без холодильника, без пральної машини. І сама структура домашнього господарства, житлової забудови, вимагала величезних зусиль від жінки для того, щоб обслуговувати досить велику родину. Середньостатистична родина становила 6-ть і більше осіб. І це призводило до того, що робочий день жінки, за підрахунками 20-х років, становив близько 10 годин, а то і більше. Найбільше витрачалось часу на приготування їжі – близько трьох з половиною годин, на догляд за одягом і білизною – теж близько 3-х годин. І всі ці процеси були складними, затратними. Також, не слід забувати, що на той час не існувало сучасних миючих засобів.
Чи всі могли собі дозволити мати хатніх робітниць?
Хатніх помічниць могли дозволити собі значна частина міського населення. Ті, що ми звикли називати середнім класом, і навіть бідніші. Це могли бути якісь підприємці, чи ті, хто займався сільським господарством, але жили десь на околицях міста. Як свідчать документи, вони наймати сезонних, або навіть і постійних хатніх робітниць. Все залежало, переважно, від ціни.
Це була дешева праця?
Дійсно, жіноча праця, і в Російській Імперії, і потім ще довгий час в Радянському Союзі, залишалась дешевою, і дешевшою ніж чоловіча праця.
.jpg)
Ви вже поділили – жіноча і чоловіча праця. За моїм світоглядом, вдома не існує цього розподілу – існує домашня робота, яку треба виконувати і виконує той, хто має на це час та можливість. Як та праця поділялась раніше?
Я з Вами згоден, але, думаю, що на початку ХХ-го сторіччя, ніхто б і не став обговорювати, що є розподіл на чоловічу чи жіночу працю – значну частину, власне все домашнє господарство, починаючи від догляду і виховання дітей, до розпалювання печі, це все було абсолютно жіноча справа. Чоловіки не повинні були займатись "не чоловічою" роботою.
Що ж тоді робили чоловіки?
Чоловік повинен був утримувати родину. А забезпечувати життєдіяльність родини повинна була жінка.
Тобто, для хатніх робіт винаймали саме жінок?
Так, бо це вважалось жіночою справою. І тут був великий спектр певний спеціалізацій. Це були і гувернантки, няні, бони – ті, хто займались вихованням дітей. Були звичайно кухарки, це була мабуть обов’язкова посада. І їх могло бути навіть кілька. І це були жінки. Бо тільки дуже багаті господарі могли собі найняти кухаря-чоловіка, якого треба було замовити із-за кордону.
Історик Мирослав Борисенко
З літератури ми знаємо, що були і гувернери – чоловіки, які виховували дітей, особливо хлопчиків.
Так, це була досить поширена практика. Цим підробляли студенти. Це було потрібно тоді, коли була необхідність виховувати дітей, готуючи їх до вступу до гімназій. Це був, так би мовити, тимчасовий період. А більшість прислуги, яка працювала на домашнє господарство, вони ще й жили в квартирі свого винаймача – це було характерною особливістю кінця ХІХ-го, початку ХХ-го сторіччя.
Дуже яскраво доля хатньої робітниці показана у романі Софії Андрухович "Фелікс Австрія", де донька хатніх робітників стає частиною родини уже молодої пані, з якою вони виросли як сестри. І, коли молода пані одружується, ця її робітниц це сприймає навіть із ревністю, згодом у неї налагоджують стосунки і з чоловіком панії. Але, оцей момент, коли вона посвячена в усі секрети родини, і вона переймає на себе усе ведення господарства і розпорядження фінансами і ухвалення рішень у родині без неї не обходиться…
Це теж складне питання, на якому зосереджуються західні дослідники — питання гендеру і ролі жінки в родині, і питання сексуальних стосунків, насильства. Це все відбувалося і в радянські часи, і на початку ХХ століття і в позаминулому столітті. Дуже рідко залишали по собі мемуари і спогади, дуже рідко відверто говорили про своє особисте життя. Є досить драматична сторінка історії життя хатніх робітниць, взагалі, в українській класичній літератури цей образ збезчещеної наймички дуже добре вималюваний — і у Шевченка, і у Панаса Мирного в романі "Повія", який показує, що ця дівчина — повністю беззахисна, для неї є лише один шлях — вниз. І це не вигадка автора, це було дуже поширене явище для того часу.
Служниця Стефа Романько, героїня фільму "Віддана", знятого за романом "Фелікс Австрія"
З юридичного аспекту, чи якось це оформлялось якимись угодами, чи були тільки усні домовленості? Чи були обговорені розміри плати, обов’язки цих робітниць?
Майже завжди це був усний договір. Письмові угоди складались дуже рідко. У той час існували цілі біржі такої прислуги, куди можна було звернутись і знайти собі хатнього працівника. Ось там, могли укладати такі угоди. Але це було рідко. В радянський час, близько з 20-х років, існувала Спілка працівників комунального господарства. В них, наприклад, було відділення хатніх працівниць і працівників, яка стежила за тим, щоб більшість працівників, які працюють за наймом, щоб вони вкладали такі угоди. Але, з певних причин, ні працівники, ні наймачі не поспішали укладати такі угоди.
Ми перейшли до Радянського періоду… А як же вживались ідеї рівності усіх прошарків суспільства і існування найманих працівників?
Треба відверто говорити, що вся радянська система, це – система брехні. Вся ідеологія радянська, як би вона не виглядала, але вона побудована на відвертій брехні. І скільки б вони не балакали про неприпустимість експлуатації людини людиною, ця експлуатація залишалась і була основою радянського ладу.
У вашій публікації вказувалась така організація як Каструль Трест. Вона дійсно існувала?
Ні, такої організації насправді не існувало. Термін "слуга" в радянські часи мав негативну конотацію. Тому придумують такий термін як хатні робітники. Але в народі виникає своєрідний фольклор, де і з’являється термін "кастрультрест".
Але, тим не менше, організації, які забезпечували хатніми робітниками, також існували?
Так, але ці організації з’явилися досить пізно — на початку 60-х років. Їх починають називати "Бюро добрых услуг", а найбільш відомою в Києві, наприклад, була державна організація, яка називалася "Фірма "Світанок". Набирали працівників, щоб надавати послуги дрібного ремонту, прибирання, миття вікон. Але, самого ринку найманих хатніх робітників не було. Він був, але тіньовий.
.jpg)
В радянський період хатня робітниця мала зарплатню вищу ніж інженер на заводі?
Досить цікаве і складне питання. З одного боку – нам здається, що ці люди були пригнобленими, пригніченими, жили в постійних злиднях. Ми не можемо робити такі висновки, бо були зовсім інші заробітки в невеличких містах чи невеличких селах, де люди йшли працювати в більшості за житло і за харчі. Але, у великих містах, наймані працівниці могли опинитися в кращих умовах ніж ті, що йшли працювати вчителями, або навіть на підприємство.
Вони опинялись на повному забезпеченні господаря?
Так, однією з найважливіших преференцій для хатніх робітниць була можливість проживати у великому місті, отримувати харчування, іноді, навіть одяг. І ще їм платили обов’язкову зарплатню. Це все обумовлювалось усними угодами. А таж сама профспілка стежила, щоб матеріальна – грошова нагорода за працю, була не менше 50 відсотків від суми договору. Для великих міст – Харків і Київ – середня зарплата була від 20 до 40 карбованців. Це – для 20-х років, коли вчитель міг отримувати близько 40 карбованців.
Послугами хатніх робітниць радо користувались представники керівництва держави. Їм це належало по статусу? Їх винаймали з певних бюро?
І тут знову мова про радянську брехню. В 20-30 роках радянська влада дуже багато говорила про перебудову побуту. І такі гасла як “Война - кухням!”, були дуже популярними. І ці гасла керманичі втілювали в життя, але, втілювали тільки в своїх родинах. Бо їх дружини, якщо працювали, то отримували хорошу роботу, отримували непогану, пристойну зарплату, і за рахунок цього вони могли наймати жінок, дівчат, які по суті їх обслуговували. І ще один аспект, що у радянської еліти завжди були кращі житлові умови, вони могли собі це дозволити. Про це рідко згадують, але, для радянської еліти в 30-х-40-х роках, планували архітектори біля кухні маленьку комірчину, без вікна, на 7 метрів квадратних, яка так і називалась – “комната для прислуги”.
.jpg)
Образ хатньої працівниці в кіно і літературі…
Так, цей образ, дуже цікавий. Згадати роль Любові Орлової з фільму "Веселые ребята". Також фільм "Светлый путь", який присвячений по суті долі цієї хатньої робітниці. І цей образ культу мав такий собі еволюційний зріст – дівчина з села, влаштовується на роботу в чужій родині, а вже потім – переходить на державну роботу. на завод, підприємство.
І на сьогодні цей ринок найманої праці не зник…
В сучасності я не знаю таких досліджень. І не розумію, чому такі дослідження не проводяться. Для Європи і Америки такі дослідження лишаються досить актуальними, і вони розглядають ці питання в комплексі. Тут є і питання міграції,дуже багато хатніх робітників емігрують, і це є навіть інтерконтинентальна міграція; і тут є питання культурної взаємодії; і толерантність, а також приділяють увагу з точки зору гендеру.
Більшість фото, використаних у матеріалі, – з публікації Мирослава Борисенка "Слуги з народу. Історія хатніх робітниць в Радянській України"
