"Починаючи з 2011 року в Україні триває процес підготовки до ратифікації Стамбульської конвенції. Це конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок, домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. За місцем, де вона була відкрита до підписання, вона називається Стамбульською. Якщо говорити про залученість України, то вона була долучена до написання, підготовки цієї конвенції і, відповідно, доклала певних зусиль. Втім, під час голосування у сесійній залі виникли деякі проблеми та виклики, зокрема через нерозуміння певними групами депутатів, в тому числі терміну "гендер"", – розповідає Марина.
Саме це слово і ставало причиною містифікацій, маніпуляцій суспільною і громадською думкою. Наче лише через нього українське законодавство зміниться повністю.
"Деякі групи депутатів пропонували вилучити це слово із самої конвенції, що є абсолютно неможливим, оскільки це міжнародний документ, який підписав та ратифікував ряд країн, і це недоцільно, нелогічно та неможливо. Таким чином на той момент було обрано альтернативний шлях і Верховна Рада проголосувала за два законопроєкти, які суттєво наблизили українське законодавство до вимог Стамбульської конвенції, але при цьому, звісно, не замінил її ратифікацію і залишили ряд прогалин, з якими потрібно працювати і які потрібно вдосконалювати.
Зокрема, Стамбульська конвенція передбачає відповідальність за переслідування, чого немає в українському законодавстві в кримінальному плані, і окрему відповідальність за сексуальні домагання. Частково сексуальні домагання охоплюються сексуальним насильством, яке є в кримінальному кодексі, але, тим не менше, це не є повністю так.
Окрім того, Стамбульська конвенція направлена на ряд превентивних заходів: роз’яснювальну роботу, фінансування певних державних програм, додаткове фінансування притулків та багато іншого. Звісно, звітування за виконання цих пунктів до міжнародної спільноти також передбачається.
У цьому сенсі, прийняття законодавства абсолютно не замінює ратифікацію Стамбульської конвенції", – додає експертка.
Марина Легенька запевняє, що прийняття конвенції не призведе до суттєвих змін у адміністративному та кримінальному законодавстві, оскільки більшість підготовчої роботи законодавства вже зроблена. У кримінальному кодексі вже криміналізоване домашнє насильство. Ми маємо хороший закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству", тому докорінно змінювати законодавство не потрібно. Потрібно лише повністю його реалізувати у практичній площині.
Україна є не єдиною країною Європи, яка не ратифікувала конвенцію. У ЄС це Болгарія, Хорватія, Чехія, Греція, Угорщина, Ірландія, Латвія, Литва, Люксембург, Словаччина та Велика Британія.
Експертка коментує: "Залежно від країни мотиви дуже різні, але так чи інакше вони частково впираються в певні нерозуміння і відторгнення, наприклад, криміналізації того чи іншого діяння та злочину. В принципі, в переважній більшості, всі ці країни не ратифікували конвенцію, виходячи з дуже сильних нерозумінь стосовно слова "гендер" і деякі країни це пояснювали тим, наче вони матимуть викладати додаткові предмети в школах після ратифікації Стамбульської конвенції, що зовсім не відповідає дійсності. Інші вважали, що вони повинні узаконити шлюби між одностатевими парами відповідно до цієї конвенції, хоча вона жодним чином на це не направлена".
Незважаючи на те, що в назві конвенції фігурують жінки, вона є універсальним документом. Така назва звучить, тому що саме жінок статистично насильство зачіпає непропорційно. Втім, це законодавство може застосовуватися як до жінок, так і до чоловіків. Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" поширюється на обидві статі.
Фото - УНІАН
