"Світлана Іванівна Щербатюк – це людина інтелігентна, дуже добра та чуйна. Я особисто з нею познайомилася на початку 2000-х, коли в редакції журналу "Кіно-Театр" вийшла книга спогадів про Сергія Параджанова "Невідомий маестро" авторства Володимира Луговського, який працював другим режисером на фільмі "Тіні забутих предків". Він описав своє особисте бачення Параджанова, його диватство, несподівані витівки. Ця книжка нас і познайомила із Світланою Іванівною.
Я була в неї вдома, на вулиці Пирогова, 2. Вона тоді жила одна, але не була самотньою, тому що завдяки Сергію Параджанову в неї було надзвичайно велике коло знайомих і в Києві, і поза його межами. Із Параджановим вона також мала тісний контакт", – згадує Лариса Брюховецька.
За фахом Світлана філолог, викладала в школі та була із інтелігентної родини – батько працював дипломатом. Вона виросла у культурно розвиненому середовищі. Світлана була надзвичайно красивою. Краса її залишалася до останніх років життя.
"Я брала інтерв’ю в Івана Михайловича Дзюби про Сергія Параджанова і він розказав цікаву історію їх знайомства із Світланою. На прем’єрі в оперному театрі Іван побачив в першому ярусі ложі дуже красиву дівчину. Він розпитав своїх знайомих, хто це така. Втім, йому відповіли, щоб не дивився на неї, тому що на неї вже поклав око Сергій Параджанов. Це була юна дівчина, яка ще не досягла 17 років, коли Сергію вже було більше 30.
Він настільки закохався, що переконав її вийти за себе заміж. Жив він у однокімнатній квартирі в будинку на території кіностудії імені Довженка. Світлана Іванівна погодилася з ним піти в це помешкання і в них народився син Сурен, якого назвали на честь друга Параджанова кінооператора Сурена Шахбазяна. За три роки шлюб розпався, тому що Сергій Параджанов був ексцентричною людиною, вів себе як режисер в побуті, мав багато товаришів і життя з ним було дуже неспокійним", – додає кінокритикиня.
За життя Сергія було чимало політичних переслідувань. Його навіть переслідували із політичних мотивів з використанням статті за гомосексуальність. Наприкінці 1973 року в грудні його арештували. Світлана Іванівна тоді виявила надзвичайне благородство, відвідувала його у в’язниці, надсилала посилки, листувалася із ним. Допити свідків, які збереглися, свідчать про нього лише позитивно, в тому числі й Світлани Іванівни. Коли його звільнили, вона залишалася із ним постійно в контакті попри те, що йому не дозволили жити в Києві.
"Вона розуміла, хто такий Параджанов, знала йому ціну як митцеві та дуже добре ставилася до нього як до людини. Після смерті режисера до неї зверталися щодо спогадів і вона в багатьох документальних фільмах про нього розповідає".
Світлана пережила Параджанова на 30 років, але до кінця життя берегла пам'ять про нього.
Фото: УНІАН, armmuseum
