У Львові на юридичному факультеті колись навчалися двоє правників, які згодом стали авторами двох дуже важливих концепцій, які сьогодні допомагають нам осмислити події Другої світової війни. Свого часу вони допомогли засуджувати винних у воєнних злочинах Другої світової війни. Це Рафал Лемкін і Герш Лаутерпахт. Один створив поняття "злочин проти людяності", другий ввів термін "геноцид".
Про те, чим постать Рафала Лемкіна знакова для світової історії пояснює Іван Городицький: "Ключовим словом до цієї людини буде слово "геноцид". Він є не просто автором самого слова чи терміну, а засновником юридичної концепції, яка зараз дещо у зміненому вигляді застосовується у міжнародному праві. Лемкін народився на території сучасної Білорусі в небагатій єврейській сім’ї, проте згодом він вступив до гімназії, після чого закінчив Львівський університет і став доволі успішним адвокатом. У Варшаві він мав своє адвокатське бюро, проте з початком Другої світової війни був змушений емігрувати до США. Його родина, а це понад 40 людей, залишилася тут і вся загинула під час голокосту. Сам Лемкін, будучи під великим враження від цих подій, а також від геноциду вірмен у 1915 році, присвятив своє життя збору матеріалів про злочини нацистського режиму та підготовці книги "Правління держав Осі в окупованій Європі", в якій він узагальнює ці матеріали, доводить злочинність цього режиму та увесь масштаб злочинів і пропонує термін "геноцид", як найстрашніший злочин, який передбачає винищення цілих груп людей, об’єднаних за певною ознакою. Згодом він став одним із співавторів "Конвенції проти геноциду" і ця концепція в значній мірі була використана в ній".
На питання, яка концепція лежить в основі терміну "геноцид" Іван Городицький зазначає: "Ключова думка Лемкіна полягала в наявності ідентичності. Різні групи об’єднані різною ідентичністю. Це може бути національні, релігійні, етнічні, мовні, соціальні, політичні групи, об’єднані за певними ознаками, і, відповідно, коли здійснюється не просто їхнє фізичне знищення, а цілеспрямована політика на те, щоб знищити саме цю ідентичність. Тобто у випадку України та сама русифікація чи колективізація, які були спрямовані на обмеження використання української мови чи на знищення багатих селян, як класу – це були також певні форми геноциду у трактуванні Лемкіна. У сучасному трактуванні вони ними не є. Часте вживання терміну "геноцид" призводить до його девальвації. Тому прирівнювати зростання тарифів до злочинів, які мали місце під час Другої світової війни неприпустимо".
Відмінність між концепцією геноциду Лемкіна та концепцію злочину проти людяності Герша Лаутерпахта Іван Городицький пояснює так: "Герш Лаутерпахт народився і тривалий час проживав на території України неподалік від Львова. Після закінчення навчання у Львівському університеті він хотів залишитися викладати в альма-матер. Проте у Польщі на той час запроваджувалося багато дискримінаційних обмежень, як щодо українців, так і щодо євреїв, через що йому не надали місце на кафедрі. Тоді йому було запропоновано місце у Віденському університеті, звідки він емігрував вже до Британії. Врешті, ця відмова, яка спершу здавалася трагедією, врятувала йому життя і дала розвиток для багатьох його ідей та концепцій. Вже безпосередньо під час Другої світової війни Герш Лаутерпахт співпрацював з британським урядом, після завершення брав участь в британській групі в роботі Нюрнберзького трибуналу. Він подекуди опонував Лемкіну і запропонував свою концепцію "злочину проти людяності". Лаутерпахт вважав, що є людська природа, яка передбачає певні цінності та критерії поведінки. Є певні вчинки та злочини, які не є просто злочинами самі по собі, а жахливими злочинами, які суперечать базовій людській природі, цінностям, які поділяє все людство. До них він відносив воєнні злочини, масові розстріли, зґвалтування, спалювання – усі жахіття, які були під час Другої світової війни. Ці злочини надзвичайно жорстокі і мають лише одну мету – знищення чогось чи когось. Для Лемкіна ключовим було знищення ідентичності окремих груп, для Лаутерпахта це були жахливі злочини без прив’язки до кінцевої мети знищення певної групи в цілому, як окремої ідентичності".
На фото: Іван Городицький Громадський постір
