Як Європейська соціальна хартія гарантує права людини під час пандемії, спричиненої вірусом COVID-19?
Іфа Нолан: Європейська соціальна хартія встановлює широкий перелік прав, на які пандемія, спричинена вірусом COVID-19, впливає як безпосередньо, так і опосередковано. По-перше, нею передбачається право на охорону здоров'я в контексті статті 11 Хартії, згідно з якою держави зобов'язані запобігати, у міру можливості, "епідемічним, ендемічним та іншим захворюванням". У статті 13 ми бачимо право на соціальну та медичну допомогу, в якій чітко зазначено, що держави повинні гарантувати будь-якій малозабезпеченій особі надання належної допомоги, і, що головне, у разі захворювання – забезпечення догляду, якого вимагає стан її здоров’я. І це, очевидно, стосується ситуацій, коли хворобу спричинює вірус COVID-19. Вплив пандемії COVID-19 на різні групи населення та зусилля держави щодо припинення поширення цього вірусу можуть бути дуже різними.
Що повинні робити держави у відповідь на ситуацію, спричинену пандемією COVID-19?
Іфа Нолан: Хартія передбачає дуже широкий перелік обов'язків, тож я зосереджу увагу на окремій основоположній частині обов'язків – тих, що передбачені статтею 11 та стосуються права на охорону здоров'я. Отже, стаття 11 встановлює право кожного та кожної користуватися будь-якими заходами, що дозволяють їм підтримувати найвищий досяжний рівень здоров'я. А це означає, що під час пандемії COVID-19 держави повинні вживати всіх можливих заходів для того, щоб кожна особа мала змогу підтримувати найвищий досяжний рівень здоров'я, а державна політика, закони та ресурси повинні бути спрямовані саме на це. COVID-19 потребує ретельних, обґрунтованих та ефективних профілактичних заходів, що не суперечать реалізації права на охорону здоров'я. .
Яку підтримку слід надати найбільш уразливим групам під час пандемії COVID-19?
Іфа Нолан: Особи з інвалідністю, люди похилого віку та діти – це лише деякі з них. Хартія вимагає від держав вживати заходів, що задовольняють потреби і права цих людей, а також гарантувати, що уряди приділяють особливу увагу їхнім правам у контексті вжиття заходів, спрямованих на подолання вірусу COVID-19. Але є й інші вразливі групи, які не потребують безпосереднього згадування в Хартії, але також потребують особливої уваги. Наприклад, безпритульні люди або ув'язнені. Також особи, які перебувають у невизначеному міграційному стані. Цікаво відзначити, що власне у Хартії зазначено, що право на охорону здоров'я, а також низка інших ключових прав Хартії поширюються лише на іноземців за умови, що вони є громадянами інших держав, які ратифікували Хартію, а також законно та постійно проживають або працюють на території відповідної держави-учасниці. На перший погляд, це означає, що під захист Хартії не потрапляють особливо вразливі групи – наприклад, неповнолітні діти без супроводу або мігранти, які не мають документів для встановлення особи. Однак насправді Комітет, членом якого я є, і який контролює зусилля держав щодо виконання Хартії, чітко зазначає, що цю частину Хартії не можна сприймати у такому розумінні, оскільки така ситуація позбавляє прав мігрантів, що перебувають у невизначеному міграційному стані, можливості захисту більшості їхніх основних прав, передбачених Хартією, крім того, її не можна тлумачити таким чином, щоб нівелювати їхні основоположні права, такі як право на життя, фізичну недоторканність чи гідність людини.
