Мобільний додаток

Як описувалась жіноча сексуальність у творах українських письменниць від XVI до XXI століття

9.03.2020 р., 09:26

Цьогорічне гасло 8 березня — “Покоління рівноправ’я”. Бути свідомою власних прав — це й знати історію жіночої сексуальності. Як вона усвідомлювалась та описувалась в українській літературі у часи бароко, вікторіанської епохи, модерну та постмодерну? Журналістка Олена Гусейнова та біологиня Дар’я Озерна проаналізували слова українських письменниць про тіло й секс у різні часи з точки зору біології.

Олена Копоть. Пашквіль. XVI століття. Точно невідомо, яким було походження авторики — шляхетським чи міщанським. Відомо, що вона була заміжня. Їй приписують кілька текстів пісень, які називають народними. Але, точно встановлене авторство двох текстів. Один із них — Пашквіль, 1575 рік. Це анонімний твір сатиричного жанру, який вішали в людних місцях, і люди могли його прочитати. Такий текст — завжди документальний за змістом, але за формою — художній. Пашквіль Олени Копоть написаний староукраїнською мовою, це реакція авторкии на її сварку з родичкою, ключницею Ганною. У тексті Олена розказує про те, що Ганна не дуже молода, але дуже опікується своїм тілом, використовує мереживо, щоб добре виглядати. Як тільки її чоловік їде у справах, вона кличе до себе молодих кавалерів, і вони влаштовують бесіди. І що чоловікові варто приїхати випадково, влаштувати Ганні покарання. Біологиня Дар’я Озерна називає Пашквіль "жіночим міщанством", де жінка висміює ту, "яка намагається бути привабливою і подобатися молодим чоловікам". "Мова не йде про подружню зраду, а про бесіди й увагу, куртуазні манери". Біологія каже, що твір можна порівняти з "постом у Твіттері, де вдаються до засудження жінки, що вона поводиться недостатньо пристойно. Зараз таке всіляко засуджується, а тоді це було найболючіше місце, куди можна було вдарити".

Текст "Пашквіля" мовою оригіналу

Олена з чоловіком після суду змушені були вибачатися за цей текст. У Європі тоді пам’ятали Відродження, розкуте у своїй сексуальності. "У ті часи жінка могла легко завагітніти, вже з’явився сифіліс, і могли заразитися "французькою хворобою". Жіноча роль у такому патріархальному світі зводилася до — поважати чоловіка, народжувати дітей". Відповідальність за зраду у ті часи лягала на жінку, яка, часто не могла приховати її. Саме тоді почався рух за рівну можливість відповідати й вибудовувати культурні практики, пов'язані з сексуальністю.

Олена Пчілка, Оповідання "Маскарад". XIX століття. Головна героїня —  пані Олександра, дружина пана Костянтина. Вони живуть у Києві. Наближається Водохреща, і пана Костянтина запрошують на маскарад, куди він не бере з собою дружину. Їй нудно, і вона міркує про цей маскарад. Раптом там опиняється, і бачить як чоловік упадає за якоюсь пишною дамою. Ми розуміємо, що це сон. Вона питає у чоловіка, чи був той на маскараді, на що отримує відповідь, що ні. У творі немає еротичних сцен. Але тут з’являється образ жінки, яка не задоволена шлюбом. Це пов’язано з тим, що десь є велике загадкове коло з розпустою, куди манить її чоловіка, але вона туди не належить. "Героїня — це жінка, яка сумує за увагою у подружньому житті, це поштива, правильна дружина, яка не відчуває збудження.

Олена Пчілка, 1865 рік

Це тоді вважалося правильним, будь-який прояв емоційності всіляко стримувався", — каже біологиня Дар’я Озерна, — "бо емоційна жінка може погребувати суспільством, втекти з коханцем, як бачимо в "Портреті Доріана Грея" Оскара Уайльда". "Жінкам, які виходили зі свого "кокону поштивості", тодішня медицина у найкращому випадку прописувала “поїхати на води”, у найгіршому — проводили операцію з видалення клітора, яку ми зараз знаємо як "жіноче обрізання". Збудження виходить за межі клітора і вагіни, воно народжується в мозку, і його ніхто не може вирізати. Ті образи, які народжуються у мозкові, нікуди не діваються", — зазначає біологиня. У ті часи прийнято було носити багато одягу, і, побачивши оголену частину тіла, "жінка могла просто знепритомніти від раптового збудження". Також тоді, розповідає Дар’я Озерна, "жіночий оргазм називали "істерією": "його вважали хворобливим проявом, від якого треба тікати, що це жінка б’ється в конвульсіях, так не має бути. Жінки записувалися чергами до гінекологів, щоб ті їм стимулювали геніталії, і вони відчували оргазм у лікаря. Щоб заспокоєна жінка йшла в суспільство".

Ольга Кобилянська, оповідання "Природа". XIX століття. Оповідання про дівчинку, яку виховали як вікторіанську даму з манерами. Вона розніжена, не вміє нічого робити, вона ходить гуляти горами, високо підіймається, лежить у траві, дивиться на сосни. І їй млосно, вона зливається з природою. До поки вона не зустрічає гуцула. Вони зустрічаються в горах, спілкуються. З часом, у них стається секс. Усіма можливими способами, які на той час є в художній літературі, Ольга Кобилянська пише про цю історію. Дівчина говорить, що вона не має пана. Коли вона близько підходить до цього гуцула, відчуває щось нерозгадане, щось, що вона не може назвати, але "воно схоже на електричний тік, який не просто з'являється в неї, а передається від нього". Чим більше вони зближаються, тим сильніше вона "відчуває тисячі променів, які падають від нього на неї", і вона хоче боронитися, але втрачає волю й падає. І далі — "червоний жар". Дар’я Озерна пояснює, про що пише Ольга Кобилянська: "про те, що може "зламати" ось цей "корсет", у який жінку одягають у дев’ятнадцятому столітті. Це розламує природа. Вона пише про гору, небо, це дуже тілесні образи". На зламі XIX і XX століть "українська жінка розуміє, що її сексуальність — це її природа, і її варто припинити боятися".

Грицько Григоренко — псевдонім Олександри Судовщикової-Косач, дружини старшого брата Лесі Українки. Оповідання "Одна ніч". Кінець XIX - початок XX століття. У поїзді їде жінка, вона плаче, її заспокоює чоловік, і кондуктор переконаний, що у них таємний зв’язок. Насправді, їде жінка, яка втратила свого чоловіка, і друг родини, який її кохає. Потім вони лежать на окремих верхніх полицях і розмовляють. Це пристрасна історія, у героїв є два поцілунки: один холодний, інший пристрасний. "Грицько Григоренко не знаходить слів, щоб сказати про пристрасть".

А у Судовщикової-Косач є щоденник, розповідає Дар'я Озерна. "Це проза, яка збуджує. Після смерті чоловіка Михайла Косача, вона згадує їхню близькість. Згадує еротичні нюанси про їхнє життя, як у нього була порвана сорочка на спині, і вона боялася торкнутися вночі його голої спини. Вона писала про те як соромиться свого тіла після народження дитини. Олександра описує своє збудження, все, що в неї живе внизу живота. І там вона використовує лексикон, який стримувала в собі в літературних творах", — розповідає Дар’ Озерна.

Ірина Вільде. "Сестри Річинські". Середина XX століття. Роман, за який Ірина Вільде отримала 1965-го року Шевченківську премію. Твір написаний 1943-го року, а у 50-х робить його максимально прийнятним для радянської цензури. Дія відбувається у 30-х на Галичині. Історія про 5 дочок попа, які залишаються без батька, і вчаться жити по-своєму. Одна з героїнь — Неля — найгарніша. Вона — об’єкт, яким у цій родині торгують. Її зґвалтували, на неї полювали чоловіки. Її відчуття власного тіла закрите, поки Неля не закохується у довічно ув’язненого ОУНівця. Вона вирішує вийти за нього заміж. Так вона вперше відчуває свою сексуальність: "жар" і ревність. "Вона виходить заміж за чоловіка, який не полював на неї, а якого вона сама могла якось обрати", — розповідає Дар’я Озерна. У них досить своєрідна шлюбна ніч: Маркіян, так звуть того чоловіка, просить Нелю взяти рушник, "скрізь протерти себе" і надіслати йому. "Є історія про матір Чингісхана, яку вкрав батько Чингісхана, коли вона була заручена. Вона кинула нареченому свій одяг і сказала: "пам’ятай мій запах". Дар’я Озерна пояснює, що відбувається з точки зору біології: "Раз на місяць у жінок стається овуляція, і зовні це не дуже видно. Але у жінок більше червоніють щоки, губи, тіні довкола очей лягають глибше. Чоловіки це відчувають".

Оксана Забужко. "Польові дослідження українського сексу". Кінець XX - початок XXI століття. Книжка, яка навчає говорити про власну сексуальність довгими реченнями. "Про обмірковування травматичного досвіду героїні з психопатом, який не звертав на неї уваги. Там з’являється лексикон різних стадій і різних відтінків про секс", — каже Дар’я Озерна. Оксана Забужко говорить про те, що стан, в якому була українська культура, живопис, філософія, вплинув на стан, у якому опинилася українська сексуальність. "Вона обрала цього психопата, бо це був чоловік, якого не треба було українізувати, у них був єдиний культурний контекст". Це була культова книга початку нульових. Є сюжет, де героїня говорить, що в Україні народжувалися "негарні діти". А ось три покоління тому, всі діти були "гарні". "Маються на увазі покоління, які народилися до радянського часу. Коли нас не гноблять у дитинстві, у нас немає страху, маму з татом не забирає "чорний воронок", ми не переживаємо голодомори, то дитина розвивається нормально та не переживає стресу", — пояснює біологиня Дар’я Озерна.

Світлана Пиркало. "Не думай про червоне". XXI століття. Книга про здорову сексуальність, коли героїня знаходить себе. Розмежовує секс заради сексу і секс заради кохання з чоловіком, з яким не може бути разом. Є епізод, коли героїня хоче "справжнього щастя і походити в чоловічій футболці".

Як описувалась жіноча сексуальність у творах українських письменниць від XVI до XXI століття

Новини по темі