— У вас є досвід роботи у Великобританії. Яку практику цієї країни можна було б запровадити в Україні?
Англійські музиканти дуже самостійні. Вони вирішують усі свої проблеми самостійно. Я мав справу з оркестром середнього рівня, але досить професійним. Там грало дуже багато молоді, студенти музичної академії. Від початку їхньої діяльності їх привчають до самостійності. Вони завжди приходять на репетицію підготовленими. Вони заздалегідь беруть ноти. Усе, що стосується техніки і вивчення нот, це вже знають до репетиції. Тобто на репетиції ми вже займаємось ансамблем, нюансами, музикою. Я не можу сказати, що наші так не роблять. Але цьому треба приділяти більше уваги. На жаль, ми втрачаємо час на розбирання нот. А репетицій усього кілька. Також є у Великобританії гонорові музиканти. Це їх стимулює.
— Є така думка, що Одеса — мультикультурний осередок, українська музика там не в пріоритеті. Ви погоджуєтесь?
Частково. Є дуже цікавий український композитор Олег Безбородько, він у симфонічному оркестрі, яким керує Гобарт Ерл. Я 1 листопада виконував його "Симфонію бажань". Це була прем'єра. А ще до цього камерний оркестр грав концерт Олега Безбородька для скрипки й віолончелі.
Нещодавно я зробив програму "Подорож навколо наших сердець" для камерного оркестру Одеської філармонії. Там була українська музика і поезія. Лунали вірші Богдана-Ігоря Антонича, музичні твори композитора М. Скорика, Олександра Родіна, Станковича та інших. Слухачів було небагато, але сприймали із цікавістю.
— Чи має попит оперна музика українських композиторів в оперному театрі, зокрема в Одесі?
Я диригував досить багато у свій час. Диригував в "Арсеналі" Георгія Майбороди. В Одесі йшла "Вітрова донька" Юлія Мейтуса, також опери Віталія Губаренка, зокрема його "Листи кохання" та "Вій", який є оперою всесвітнього гатунку. Зараз трохи менше. Мабуть, не тому, що хтось не хоче. Зараз всюди в музиці намагаються більш розважити, а не виховувати. Це прикро. Нескінченні битви оркестрів нагадують битви престолів. Ці шоу вбивають смак. Люди приходять на концерт очікуючи якихось розваг. І в опері, на жаль, так. Ми взагалі втрачаємо слухачів.
— Як вирішити цю проблему?
Грати музику. Роз'ясняти та приваблювати до цієї музики. Десь останні 25 років ми це якось трохи загубили. Раніше нас навіть примушували грати українську музику, хочемо ми чи не хочемо. Був великий ріст української музики.
— Тобто, якщо є вибір чи зіграти українського композитора, чи іноземного, то вибирають останнього?
Необов'язково комусь віддавати перевагу. Я часто у своїх програмах й у симфонічному оркестрі зокрема, куди мене регулярно запрошує Горабт Ерл, граємо і європейську класику, й українських композиторів. За останній час у філармонійному оркестрі немає жодного концерту, жодної програми, де б не було української музики. Я думаю, що в Одесі своє відродження.
— Який у вас улюблений композитор?
Професійний музикант не має мати одного улюбленого композитора. Хоча упродовж свого життя кожен музикант не може пройти повз такого композитора як Ріхард Вагнер. Я теж у молоді роки ним дуже захопився. Коли я вперше зіграв вступ до його твору "Трістан та Ізольда", а мені було років 15-16, то був у шоці. Я ніколи до цього не чув таких гармоній. Потім прийшла більш твереза думка. Виконання цих опер на сцені дуже складне. Потребує не тільки певного складу оркестру, не тільки солістів, здатних це осилити, але сама собою естетика оперної постановки Вагнера дуже проблематична.
Я розумів, що в наших умовах, в умовах репертуарного театру, це майже неможливо. Тому в Україні небагато звучав Вагер. Але пройшов час і я повернувся знову до цієї музики. Одеський театр здобув статус національного, ми змогли розширити оркестр, набрати хор, і в нас з'явився ресурс, з допомогою якого ми здатні поставити якісь опери Вагнера. Ми робили такі концертні програми під рубрикою "Всесвіт Вагнера". Я більше схильний до концертного виконання опер Вагнера
— Тоді ж втрачається вся естетика опер Вагнера як такого "вау-дійства"?
Вагнер зламав жанр. Я думаю, що жанр повинен бути чистим. Вагнер переріс жанр опери. Він так мріяв, щоб це було поєднання й драми, й опери.
Не всі розуміють, особливо режисери, що часто у Вангера не треба ніяких зовнішніх ефектів, треба досить виразно співати. Повинні бути внутрішні конфлікти. Коли кудись усі бігають, коли щось літає, то це відволікає від музики.
Думаю, що за останні 50 років режисери роблять в опері все, щоби люди не слухали музику. Це прикро.
Читайте також: Головний диригент оркестру Українського радіо Володимир Шейко: музика і нація — це сто відсотків об'єднані речі
Джерело: "Odessa Classics"
