Мобільний додаток

Поет Павло Мовчан: Рецензенти першої збірки сказали, що я пишу дурню, але видали її, бо вже заплатили 30 % гонорару

14.10.2019 р., 09:29

Про те, як формується поет, як вступити до Літературного інституту за один день та як видати свою першу збірку за тридцять відсотків від гонорару радіо Культура розповів поет, громадський діяч, лаурет Шевченківської премії Павло Мовчан.

– Пане Павле, що сформувало вас як поета, крім спогадів про роки Другої світової війни? Можливо, це були батьки, література?

– Я не скажу, що це формування як поета. Поет формується в силу різних обставин, це ми собі привласнили право називатися поетом. Тебе визнають: або ти поет, або закінчений графоман, який навчився ремеслу, римуванню, або ти дійсно бачиш той світ, з яким ти спілкуєшся мовою почуттів. Найважливіша мова – це мова почуттів, вона зафіксована у всіх святих книгах, оскільки людина спілкується із вищими силами через почуття. Коли ти це вже розумієш, ти шукаєш адекватні словесні форми цьому почуттю, яке тебе, наприклад, потрясло як смерть. Інколи це може бути начитування тобі. Я зараз вивчаю одного неймовірно цікавого поета, який пише по 15-20 текстів. Це отець Іоанн Богоміл.  Він пише і каже, що це йому йде постійно диктовка. Я з ним не спілкувався, лише через його тексти, але дивлюся і справді це може тільки начитатись десь згори.

– А як це відбувається у вас?

– Я дійсно постував  і намагався такий спосіб опановувати сакральні тексти, які для мене дуже важливі.

– Пане Павле, хочу поговорити з вами про юнацький період і ваше навчання в Київському університеті імені Шевченка, який вам не вдалося закінчити.  Чому вас відрахували?

– Я хотів поміняти ті стіни, в яких було затісно. Знав, що є Московський літературний інститут і прагнув туди. Коли зустрівся з Володимиром П`яновим,  який очолював Кабінет молодого автора у Спілці письменників і той сказав, що буде на літературному інституті, я з радістю подав документи.  І з радістю довідався що мене викликають на вступні іспити. Приїхав теплою порою і подумав, що не хочу чекати вдома ще місяць і зараз піду до когось з викладачів, попрошу, щоб мені прискорили складання іспитів.  Я пішов до проектора і попросив прискорити екзамени, бо був чомусь переконаний, що вступлю. І він дозволив мені скласти іспити за один день. Виявилося, що мене зарахували.  

– Ви під час презентації своєї перекладної книжки "Відлуння" ви сказали, що навчання в Літературному інституті імені Горького і народило у вас перекладача.  З ким з відомих нині поетів, перекладачів, письменників ви навчались? Де ви жили в той час?

– Літературний інститут був дуже цікавою школою, надзвичайно важливою для мене особисто. Саме там я познайомився з тими, кого я переклав у книзі "Відлуння".  Це були мої однокласники, які пізніше стали класиками своїх національних літератур, починаючи від Кнуца Сканьєньєкса, Тамаза Чиладзе, Паслея Самикова.  Це ціла когорта людей, які відкривали вікна у свій літературний і національний світи.  Коли ти перекладаєш, коли ти вникаєш, коли ти включаєш іншу літературу, інші джерела, розумієш, що все це сталося не випадково. Ми у стінах імперської структури, де панував дух "Російська література понад усе" розуміли, що ні, є великі світи.    

– Під час навчання в Літературному інституті ви видали свою першу збірку. Скажіть, будь ласка, як вам це вдалося, якщо домінувала російська література? 

– Це були 60-ті роки, коли вийшла касета дебютних поезій і на цій касеті був і я.  Історія мого видання така. Студенту потрібні гроші, тому ми разом з групою моїх однокурсників їздили на всі сільськогосподарські роботи і заробляли. В той час головний редактор видавництва "Дніпро" запропонувала мені видати свою збірку.  Я охоче пристав на цю пропозицію, бо мене вже надрукували в "Літературній Україні", в журналі "Дніпро", в журналі "Зміна". Вона сказала: "Подайте рукопис", я подав. Але рецензенти сказали, що я дурню пишу. Але в той час я вже попросив грошей, 30% гонорару, адже студенту потрібні гроші. Мені дали ці кошти і рівно на 30 %, тобто на гроші, які я взяв, й видали мені ту збірку.

ФОТО: Українська літературна газета

Поет Павло Мовчан: Рецензенти першої збірки сказали, що я пишу дурню, але видали її, бо вже заплатили 30 % гонорару

Новини по темі