Марина Круть: бандура — це круто, бандура — це KRUTЬ

Марина Круть: бандура — це круто, бандура — це KRUTЬ

Нещодавно бандуристка та співачка Марина Круть видала міні-альбом Albino — про шлях душі, її переживання, пошук власного призначення та відповідей на риторичні запитання, її злети та падіння. Це шість різних ніжних пісень, у яких артистка спробувала об’єднати старовинний інструмент та електроніку. В ефірі Радіо Промінь Марина Круть виконала свої пісні та розповіла про те, чому обрала саме бандуру.

— Хто має почати слухати бандуру, щоб ти сказала, що, реально, це успіх? 

Молоде покоління. Підлітки. 

— Ти видала нотну збірку для бандуристів. Для дітей?

Так, для дітей та покоління, що підростає. Це моя перша збірка, яка була рік назад. Зараз я працюю над другою. Моєму дивуванню не було меж, адже я думала, що це нікому не потрібно. Коли я видала перший тираж, то його розкупили буквально за тиждень. Це зараз дуже актуально. Діти слухають. Вони на концертах говорять: "Мамо, я хочу бути такою, як Малина Клуть". 

Діти — це для мене один з найголовніших стимулів. Я дивлюсь, що їм зараз є з кого черпати. Тепер в школі ніхто не влаштовує через бандуру булінг. Зараз знають, що таке бандура. Раніше того не знали. Зараз змінився час, і я цьому дуже рада. Якщо я змогла хоч трохи на це повпливати, то я щаслива. 

— Ти казала, що в тебе є свій особливий ритуал?

В мене є ритуал, я жартую з усіма друзями й кажу: "Подаруйте мені, будь ласка, на день народження просто скотч і ножиці". Бо я на виступах завжди це прошу, хоча повинна це мати. Це показова манера, я творча, трохи розхлябана. Я намагаюся себе в житті дисциплінувати. 

— Стосовно характеру. Ти сказала, що в тебе ангельський голос, але характер "ну таке". Чому?

Це від того, що я творча людина. Є творчі мухи в голові, спробуй із ними жити. Дуже часто це меланхолія, перепади настрою, інтровертність, з якою важко бути в побуті. Насправді, нормальний в мене характер. Просто часом буваю дивною, як і всі люди. Це абсолютно нормально.

— Бандура пасує твоєму характеру?

Так, дуже. Я вірю і сповідую те, що інструмент, на якому я граю, віддзеркалює мене і відображує. 

— Як так сталося, що ти почала грати саме на бандурі? 

Я одного разу почула бандуру в селі й мені дуже сподобалась. Я не знала, як це називалось, просто тикнула пальцем і сказала: "Во! Дайте мені його і я буду вчитись". У мене були надзвичайно круті викладачі. Мої вчителі — мої перші фанати. Мій вчитель у музичному училищі став мені другим батьком. А перша вчителька по бандурі — моя друга мама. 

— Ти сказала мені поза ефіром, що "100 листів" — це твоя найулюбленіша пісня. Чому?

Вона була найсмішніше складена. Це суперсекретна інформація. Я живу з однією дуже прекрасною дівчиною, з колегою з групи "Patsyki Z Franeka". Це беквокалістка Лола, вона моя дуже добра подруга. Слова цієї пісні насправді ми склали разом. Я просто ввечері увірвалась до неї в кімнату, коли до мене прийшла ця музика. Розказала, що зараз відчуваю й кажу: "Які тут мають бути слова?". Вона мені починає говорити. Маю повне право вважати її співавтором цієї пісні. 

— Бандура — це інструмент майбутнього? 

Бандура — це круто. А ще: бандура — це KRUTЬ.