— Давайте почнемо з основного визначення понять: тілесність — це лише тіло?
Насправді я би хотіла про вступ. Про те, що і народники в тому числі зробили такий образ ідеальних стосунків, коли одружувались тільки по любові, жили все життя разом і помирали в один день. Тобто це ідеалізація, романтизація, сакралізація — те до чого ми сучасники маємо прагнути. І це досить часто транслюється в посібниках, підручниках, книжках. Тобто як все було пекрасно. Дійсно, зараз розбещеність. Тобто молодь народжує рано, часто розлучається, постійно якісь зради. А от наші бабусі, пра-пра-пра, прапрадідусі… Насправді, ви знаєте, я теж зростала, читаючи таку літературу, в такому уявленні. Але коли пішла до аспірантури, почала писати дисертацію, їздити по селах, бо я етнолог-польовик… Тобто що це означає? Що я спілкувалася з людьми. І традиційно етнолога цікавлять люди старшого віку, приблизно 70-90 років, які вже прожили, мають досвід, знання і готові ним поділитися. От тоді, знаєте, в мене відбулося така…
— Переоцінка?
Абсолютно! Тобто спочатку — це перше. А друге — це доступ до архівів. Коли ти можеш подивитись не те, що написали інші, а коли ти можеш долучитись до джерел, що казали самі люди і це було зафіксовано етнографами, і воно лежить там пилиться в архівах. Тобто я побачила, що те, що я читаю - це не правда. Тобто це абсолютно відрізняється, інколи радикально, навіть не побоюсь це сказати, від реального життя людей.
Читайте також: Інтимні сенси української кухні: розповідає історикиня Ірина Ігнатенко
— Але ви знаєте, ці от романтичні, ідеалістичні уявлення про відсутність тілесності українського народу формують уявлення і сучасної молодої людини. Якби я не бачила людей, які у такому дорослому віці вважають себе гріховними, тому що вони не живуть так як прописано в їхньому дитячому уявленні і які, насправді, конфлікти всередині самої людини відбуваються, то я би промовчала. Насправді це дуже шкідлива штука виявляється.
Абсолютно. Ви знаєте, ви тільки що проговорили те, про що я давно думаю насправді. Тобто якісь внутрішні комплекси неповноцінності по відношенню до своїх предків як ми сьогодні живемо якийсь час були в мені. Думаєш, боже, от як було раніше все прекрасно, люди були близькі до природи, люди цінували справжні стосунки, вірність, взаємоповагу і так далі. Тому що в літературі ми не побачимо не те що негативного, не побачимо правду. Тому що життя воно ж…. У вас чудова передача, обожнюю слово пазли. Тому щоб скласти картину треба мати пазли і ти їх складаєш, складаєш і потім цю картину бачиш. Тому що я власне коли не те що почала писати книгу, спочатку до мене йшли матеріали. Я не думала, що напишу книгу про жіноче тіло. Я взагалі до цього збирала матеріали, писала дисертацію про народну медицину, знахарство. Я їздила по селах і насамперед збирала інформацію по цій тематиці. Але магію в Україні переважно практикують жінки. І вони крім всього іншого, що мене цікавило у темі лікування, знахарства, відьмацтва, демонології, розповідали про своє особисте, про сімейне, приватне: кого вона любила, хто її любив, як вона заміж виходила, як вона народжувала, чи могла вона симулювати вагітність. І інколи ці жінки… я була аспіранткою 23-25 років. І мене часто питають: а ви не соромилися в них про це питати? Я завжди відповідаю: я соромилася слухати. Тобто вони настільки відверто… І для них це не було, знаєте, щось таке непристойне. Вони бачили перед собою вже дорослу жінку, яка статево зріла. Тобто це не прийшла дитина, не підліток… Тобто з нею можна про це говорити. І вони, знаєте, говорили… про як врожай. Це була для них тема….
— Не табуйована?
Абсолютно! Тобто те що бабусі соромляться, те, що народна культура така цнотлива — це результат ідеалізації простого народу, світу селян. Це зробила якраз еліта, люди більш освічені, більш виховані…Якісь свої вподобання, бачення, комплекси вони перекладали на цих людей.
Ірина Ігнатенко. Фото Facebook
