Проблеми зі сміттям помічають тоді, коли щось стається. Для кого ці проблеми найактуальніші?
Андрій Грущинський: В Україні щороку утворюється 12 млн тонн відходів. Всі вони лягають на полігони та сміттєзвалища, які не є інженерними спорудами й спеціально не будувалися для того, щоб приймати сміття. Біля цих сміттєзвалищ розташовані населені пункти, в яких живуть люди. Щодня перебувати біля місця, яке є потенційно небезпечним з точки зору пожеж, з точки зору витікання фільтрату, особливо коли йдеться про сміттєзвалища, не облаштовані фільтраційним краном, щодня відчувати неприємний запах від розкладання органіки – це дуже сумнівне задоволення. Тому проблема ця існує не тільки тоді, коли припиняють вивозити сміття з міста.
Скільки в Україні сміттєвих полігонів?
Людмила Полтораченко: На сьогодні налічується приблизно 6 тисяч полігонів і сміттєзвалищ. Серед них – створені ще за радянських часів. Їх треба прибирати. Але щоб їх прибирати, треба будувати нові, які відповідають державним будівельним нормам, облаштовані протифільтраційними засобами та вилученням біогазу після розпаду. Ми порахували з європейськими експертами, що для України достатньо 300 полігонів, які б могли задовольнити потребу в захороненні сміття.
Як Дрогобичу вдалося розв’язати проблему зі сміттям?
Володимир Суда: На початку минулого року жителі села Брониця перекрили нам доступ до нашого сміттєзвалища, яке належить нам на підставі договору з департаментом міського господарства про його використання. Саме тоді жителі Дрогобича і навколишніх сіл відчули, що таке сміттєва криза. На території 70-тисячного міста лежало півтори тисячі тонн сміття, або 6 тисяч кубічних метрів. Літо. З’явилися щурі, почалися спалахи захворювань. Проблему ми розв’язали частково. По-перше, почали сортувати сміття, по-друге, створили майданчики закритого типу, обмеживши доступ до викиду сміття з навколишніх сіл, по-третє, почали ущільнювати сміття.
Яка ситуація зі сміттям у Чернівецькій області?
Олександр Левченко: Чи впевнені ми, що все гаразд? Ми впевнені, що все не гаразд. Коли говоримо, що в нас чисто, ми все прибрали, то це не зовсім так. Лише прибирання сміття в межах населеного пункту не є кінцевою метою. І навіть полігони й сміттєзвалища не є тією кінцевою точкою, де має завершитися життєвий цикл сміття. Сміттєзвалищ не повинно бути. Мають бути інженерно облаштовані полігони. Тому наше завдання – реалізувати регіональний план управління відходами, оцінити стан сміття в області й до 2030 року розробити програму, згідно з якою зменшити кількість сміттєзвалищ, які не відповідають вимогам державних норм, організувати систему переробки, розподіленого збору сміття, щоб на полігони вивозилося якнайменше сміття (не більше 30%).
Сміттєва проблема має дві правди – правду тих людей, яким треба позбутися відходів, і правду людей, які живуть поруч із полігонами. Як вирішити цю дилему?
Марта Петращук: Треба йти за європейськими стандартами. Якщо у нас основна маса сміття вивозиться на полігони, то в Європі найбільше коштів іде на те, щоб запобігти утворенню сміття. Коли люди зрозуміють, що сміття – це невидимий убивця, вони замисляться над тим, в яких умовах живуть вони, житимуть їхні діти, онуки, і чи буде взагалі їм де жити.
Хто такі сірі перевізники?
Андрій Грущинський: Вони не мають договорів і не підлягають контролю міських служб. Будь-який громадянин України може придбати сміттєвоз, укласти угоди з низкою офісних центрів, ресторанів, кафе, можливо навіть з деякими ОСББ. Така діяльність не ліцензується, а тому ці компанії не порушують ліцензійних умов. Далі вони збирають тариф, який є меншим, ніж затверджений у Києві. Але тариф, затверджений у Києві, передбачає захоронення на полігоні, що є офіційною точкою знешкодження відходів і перебуває в схемі санітарного очищення. Це п’ятий полігон – один із перших, який отримав ліцензію НКРЕКП. Ми єдині в Україні, хто затвердив тариф за новою методологією. П’ятий полігон відповідає будівельним нормам. Ми маємо протифільтраційний кран, систему чищення фільтрату, дегазацію. Але це зовсім не полегшує життя тим людям, які мешкають біля полігону. А щодо сірих перевізників, то вони везуть сміття не на полігон, а в ліс. Можливо, на якийсь регіональний полігон.
Скільки сміття в Україні захороняється, а скільки переробляється?
Людмила Полтораченко: Захороняється 94%, переробляється 6%. Це статистика на основі звітів місцевих органів влади. Але у нас немає статистики про те, що потрапляє у пункти приймання вторинної сировини.
Чому в Україні так повільно розвивається сміттєсортувальний бізнес?
Андрій Грущинський: Він не "розвивається", а взагалі відсутній. В Україні немає жодного сміттєпереробного заводу. Тому що в Україні відсутнє законодавство, яке дає можливість цим підприємствам ефективно працювати.
Чому місцева влада не наважується підвищити тариф за сміття в обмін на реальний результат сортування і правильного захоронення?
Марта Петращук: Для того, щоб підвищувати тариф, має бути відповідна інфраструктура. А як її немає, то в зв’язку з чим підвищувати тариф? Люди не платитимуть за повітря.
Під час підготовки програми були використані матеріали, створені за підтримки Українського кризового медіа-центру та USAID_ВзаємоДія.
