Небагатьом українцям відомо, що тоді відбувалось в мистецькому житті. Можете розповісти, які тоді діяли групи художників?
Загалом Україна завжди була провінцією якоїсь імперії — польської, радянської, австро-угорської тощо. Практично ніколи не було незалежної та самостійної держави. З одного боку, оця провінційність, з іншого боку, Радянський союз — тоталітарна держава і соцреалізм. Що таке 90-ті? Це початок вільного сучасного мистецтва. Умовно кажучи, ми стали вільними після тотального соцреалізму. А соцреалізм — це й мислення українців. В тоталітарній державі є така хвороба — неофобія, тобто боязнь новизни, "радянська людина" з голови нікуди не зникла. Не можна бути радянським і раптом стати незалежним. Генетично в кожному була "радянська людина". Тому коли після соцреалізму в 90-ті роки на українського глядача звалилось сучасне мистецтво, новітнє, розкуте, то люди не зрозуміли, що з цим робити і що це таке.
Художники 90-х років не мали ніякої інформації, бо не так багато їздили в Радянському Союзі, їм доводилось вишуковувати інформацію. Український глядач був дуже зашореним і некомпетентним. Хочу зазначити, що він і зараз некомпетентний. У цивілізованих країнах культура розвивалася разом із глядачем. А в нас культура не розвивалась або розвивалась патологічно, адже соцреалізм — це патологія. Так сама і глядач розвивався.
Всі культурні інституції живуть попри юридичне та адміністративне поле. Зараз хочу сказати крамольну річ. Українське мистецтво фізично винищувалось — це і "розстріляне відродження", де знищили найкращих, і Друга світова війна, і сталінські репресії. Українських митців весь час знищували і фізично, і психологічно, їм доводилось працювати в рамках тоталітарної імперії. До сих пір українська культура ще не жила жодного повноцінного життя. Українська культура і українські митці весь час пробиваються через асфальт цієї жахливої ситуації, коли неможливо працювати в юридичному та адміністративному полі . Нікого взагалі не цікавить мистецтво і так далі. Що зараз? Кожні чотири роки відкривається вікно можливостей і вікно надії.
Хто ходив в галереї в 90-ті роки?
Ми тільки зараз нарощуємо традиції. Тоді не було галерейної діяльності, весь світ жив сучасним бурхливим мистецтвом, а нас нічого не було.
Сучасне мистецтво теплилось в сквотах (покинуте приміщення або будинок, замешканий, зазвичай, без згоди власника — ред.), де збирались художники. Це було виживання і протистояння. Художникам треба було доводити, що сучасне мистецтво існує. На них тиснула вся культурна індустрія пострадянської держави — зашкарублі спілки та міністерства. До сих пір дуже низька компетенція серед наших громадян, навіть серед самих митців. Ті, хто має управляти культурними питаннями, теж не мають високої компетенції. Це до сих пір пов’язано із закритістю України, закриттям мистецького надбання. Хочу сказати ще одну крамольну фразу. Українського мистецтва не існує. В чому сенс цієї фрази? Якщо ви не наберете в Інтернет "українське мистецтво", ви його не знайдете. Якщо ви наберете "Національний художній музей", ви потрапите на жахливий сайт. Це стосується сайту будь-якого музею. Якщо ви захочете в столиці України знайти українське мистецтво, то його немає. В нас немає хронології українського мистецтва ані в Інтернеті, ані в поліграфії.
Хто купував картини українських художників в 90-тих роках?
Відмічу один факт: в радянські і пострадянські часи були дешеві фарби. Зараз вони надзвичайно дорогі. Зараз ринок фарб дуже насичений, але вони коштують дуже дорого.
На жаль, в 90-ті роки відбувалась велика драма для українського мистецтва. Роботи художників були дуже дешеві, їх вивезли за кордон. Практично всі 90-ті. Зараз по колекціях дуже рідко можна знайти роботи тих років. Це дуже цінний період. По-перше, вивезли за кордон. По-друге, не було розповсюджено фототехніки. З’являлись мильниці, а професійні камери були дуже дорогі, їх мали обрані люди. Майже нічого не зафотофіксували. По-третє, з кінця 80-тих держава перестала закуповувати роботи у митців. По-четверте, ще не було українських колекціонерів. Були такі "дилери", які щось обіцяли художникам, а потім вивозили їхні роботи до Європи і десь зникали. 90-ті роки втрачені.
В 90-ті роки відкрилась Україна. Сюди хлинули дуже великі мережеві організації, корпорації, засновники фірм. Багаті люди все скуповували. В 90-ті роки пропорція була така: десь в межах 80-90 % скуповували іноземці, а 10-20 % — місцеві колекціонери. Зараз все змінилось. Іноземці майже не купують, все скуповують 80 % українських колекціонерів.
Зараз роботи 90-тих років дорого коштують?
Так. На вартість роботи впливає те, якого вона року створення. Впливає те, в яких проєктах вона брала участь. Також на ціну впливає, чи була вона в публікаціях-каталогах, а може навіть на обкладинці. Впливає також історія роботи та те, чи була вона в якійсь колекції.
Можете розповісти про вплив війни на роботи?
Будь-що драматичне та трагічне в житті суспільства відбивається на поглядах художника. І майданне протистояння, і ситуація на Сході України також. Я працюю з відомими художниками і мав можливість спостерігати, як у них після цих подій змінювалась творчість. Художник завжди хоче висловлюватись у мистецтві про любов, смерть, вічне, саме ці найглибші почуття спонукають художника до творчості. Коли художник фантазує про любов, життя і смерть, то це теж може бути цікаво. Але коли художник близько переживає ці речі, сам переживає небезпеку, то у нього цікавіше та сильніше стає мистецтво. Трагізм життя завжди впливав на силу мистецтва.
Трагізм життя — це рушійна сила для створення нових проєктів?
Митець створює свою роботу завдяки своїй емоційній та інтелектуальній концентрації. В людини є стабільний стан, а є периферійний, коли збуджуються усі чуттєві рецептори і так далі. Художник працює тільки на периферійному психічному стані. Чому художники зловживають психоделіками, алкоголем? Кожна творча людина стимулює свій чуттєвий стан.
Без цього можна творити?
Можливо. Це дуже складно, але це є. 50 % художників щось вживає для стимулювання чуттєвого стану. Це не тільки в нас. Це завжди було в історії світового мистецтва. Це стосується не лише художників, а й тих сфер, де людина мусить видати неординарний творчий продукт.
Що потрібно для розвитку сучасного українського мистецтва?
Українське мистецтво — біла пляма на культурній мапі світу. В нас немає цілісної картини. Нам треба робити публічний відкритий реєстр українського мистецтва. Треба відкривати кордони для вільного переміщення, щоб міжнародний колекціонер міг в Україні купити картину художника, менше витративши часу на виписування довідок. Треба, щоб всесвітньовідома галерея відкрила тут своє представництво, щоб проводили світові аукціони та зберігали міжнародні колекції. В Україні має бути культурний офшор. В нас мають бути кращі умови, а не гірші, як зараз.
Джерело: Фейсбук
