Мобільний додаток

"Ген глини" династії Денисенків: п'ять поколінь скульпторів і "Васильківська майоліка"

21.09.2019 р., 12:00

Художник-кераміст Сергій Денисенко належить до чудової родини – династії Денисенків, яка працює з глиною, уже п’ять поколінь. Їхні витвори можна побачити на виставці "Завод. Добрі звірі" – це проект Павла Гудімова про Васильківський майоліковий завод. Історія родини значною мірою пов’язана з цим заводом. Про родинне ремесло та здобутки в ефірі Радіо Промінь розповів сам майстер.

Програма:
Ведучі:

Глина – це Божий матеріал, можливо, згідно з давніми переказами, і ми з вами зроблені з глини. Але ті люди, котрі місять глину, роблять не тільки предмети ужитку, а й витвори мистецтва, і вміють це робити з покоління в покоління.Пане Сергію, погоджуєтеся ви, чи заперечите щодо того твердження?

– Заперечень немає, коли в тебе за плечима є вже п’ять поколінь – це те, що пам’ятає родова пам'ять, зокрема, батько. Все почалося у XVIII столітті, у селі Олешня жив гончар Артем Денисенко. У Артема був син Максим, займався мистецтвом гончарства. Власне тому, що в Олешні були великі поклади глини, і не тільки глини, а й кварцового піску, який вже з50-60-х років експортувався за кордон,дез нього робили прекрасні скляні вироби.

У Максима було два сини – це Мартин і Каленик, а в того Мартина був уже мій дід Іван, а в Каленика – Павло. У Павла був син Григорій, а в Івана – Михайло – мій батько. Мій батько опанував мистецтво високого штибу: він навчався в Києві.

Мій старший син займається мистецтвом кераміки, він навчався в академії, був дотичний до образотворчого мистецтва, навчався графіці. Але той ген глини, той "небесний комп’ютер" його скерували на ту нашу стежку. Видно так повелося на цій землі, що ми маємо йти по одній дорозі.

Фото: Рукотвори

— Пане Сергію, чи можна сказати, що батько започаткував уже професійну сферу гончарства у вашому роду?

— Безперечно, тому що він уже навчався мистецтву професійно, крім того, його навчала учениця Родена Елеонора Блог. Вона власне весь час розповідала про Родена, про його майстерню в передмісті Парижа Модені.  Так сталося, батька в Німеччину вивезли на примусові роботи, і власне при звільненні він потрапив у американську зону, де склалися обставини, що він потрапив у Париж. Першим чином що він поїхав в майстерню Родена в Моден, і там весь час фактично ночував на  лавці, щоб повністю відчути велич цього майстра.

— А не було претензій у органів безпеки до вашого батька після війни, про те, він щасливчик, і потрапив у Париж, та ще й в майстерню Родена?

— Все ж таки, отой ангел-охоронець, який вів його по життю, а це з впевненістю можна сказати, тому що коли їх бомбили під час роботи, він просто чудом вискочив з палаючого бараку і залишився живим, і власне і далі доля його вела і оберігала. Видно, недаремно — щоб дійсно цей талант він віддав людям. І він на окупованій території Німеччини працював у радянській комендатурі художником.Він працював там рік, там він робив пам'ятники полеглим солдатам, і власне завдяки цьому йому дали такі документи, що його не перевіряли, коли він приїхав до комендатури. 

— Значна частина життя вашого батька і вашої родини пов’язана із Васильківським майоліковим заводом. І якби не оцей проект Павла Гудімова "Завод", ми б напевно теж про це мало знали. Але ось піднімаються такі пласти унікальної творчості в нашій пам'яті, творчості керамічної, творчості отих заводів, серед яких і Васильківський, які справді дали нашій культурі унікальну частку спадщини — оці речі, які ужиткові, нехай, а іноді і художньої вартості. Ви своє дитинство пам'ятаєте більше батька в майстерні, чи більше батька на заводі? 

— Я з дитинства був дотичний до мистецтва, батько мене часто і маленького брав на завод, хотів щоб у мене завжди, ще змалечку була під руками глина пластилін, я пам'ятаю, як мені було 6 років, а батько ще мав і бібліотеку досить непогану, виписував журнали, і я  в одному журналі надибав італійську панораму ХІХ століття "Оборона Севастополя". І я оцими двома пальцями, великим і мізинцем, почав ліпити цю діораму вже в пластиліні. Вона була в живописі, а я ліпив у пластиліні. Оці гарматки маленькі виліплював, виліпив я цю панораму, і батько розповідав, що коли приїхав знайомий художник, з Києва скульптор, і він, побачивши творіння маленького 6-річного хлопчика, в нього сльози на очах з'явилися. Власне це, бачите, отой "ген глини", прояв творчості, він уже був фактично в мені закладений змалечку.

Довідка:

Сергій Денисенкомайстер художньої кераміки,  заслужений майстер народної творчості України, член Спілки майстрів України та Спілки художників України.  Закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, учень Данила Довбушинського, Карла Звіринського, працював від 1983 року на Васильківському майоліковому заводі. З 1989 по 2004 рік — головним художником. Учасник виставок народного мистецтва, аутоперсональних виставок у Києві. Створює декоративні тарелі, композиції і пласти. Вироби зберігаються у Національному музеї історії України, Національному заповіднику українського гончарства в Опішні, а також — у приватних колекціях в Україні, Канаді, США, Іспанії, Німеччини та Франції.

"Ген глини" династії Денисенків: п'ять поколінь скульпторів і "Васильківська майоліка"

Новини по темі