Більше новин
- 14:22
- "Росіяни використовують стратегію навали": військовий експерт про підсумки трьох місяців війни
- 13:59
- Чи буде дефіцит або суттєве зростання цін на овочі та фрукти ― коментує експертка
- 13:50
- Державна зрада чи "медійний резонанс": чому Медведчук дав покази проти Порошенка? Аналізує правник
- 00:18
- Зеленський та Залужний: як українці потрапили у топ 100 найвпливовіших людей світу від Time?
- 22:36
- Заради безпеки світу. Чого очікувати від "Рамштайну-2" ― пояснює політолог Олександр Леонов
У фільмі "Тіні забутих предків" задіяна рекордна кількість гуцульських народних інструментів – фольклористка
Друга субота вересня – день українського кіно. Фольклористка, дослідниця та звукорежисерка Оксана Бут розповіла, що вирізняє класичний зразок українського кіно – "Тіні забутих предків" – серед інших кінострічок.
Оксана Бут зазначила, що фільм "Тіні забутих предків" – це зразок українського бароко в кіно, і однією з новаторських речей у фільмі є саме звукова складова.
"У фільмі є усі компоненти та всі різновиди звуків, які ми в принципі можемо почути в кіно: є автентична музика, автентична говірка, є аматорський колектив, який виконує "Вербовую дощечку", і, звісно, геніальна музика Мирослава Скорика. Усі ці компоненти потрібно було інтегрувати та зростити між собою", – розповіла фольклористка.
За її словами, у фільмі присутні усі інструменти, які є на Гуцульщині.
"Це сопілка-денцівка, флояра, коза, також знана як волинка, колісна ліра, дримба, трембіти, гурт весільних музик і дуже багато вокальної музики: співанки-хроніки, коломийки, голосіння, молитви, церковний спів, колядки, – перераховує фольколристка. – І при цьому, хоча для фільму було записано дуже багато музики, є моменти повної тиші, коли фільм "провисає" – і це співвідноситься з почуттями Івана".
Як розповідав композитор Мирослав Скорик, для запису звуку трембіти до Києва приїжджали трембітарі з гуцульського села. До столиці вони летіли літаком, і перевозити довжелезні музичні інструменти таким транспортом було непросто. Значно складніше, аніж записати трембіти у студії звукозапису, розповідає Оксана Бут.
"Середньостатистичний слухач, глядач не уявляє собі стару технологію запису звуку. Старі студії були розміром з кінотеатр, навіть більше. Там спокійно можна записати хоч десять трембітарів, тому це не становило проблеми, – пояснила фольклористка. – Становило проблему інше – у фільмі були дуже різні просторові моменти: ліс, церква, річка, хата і полонина. І усі моменти треба було записати так, щоб вони відповідали цьому простору, щоб трембіти звучали як в горах, а не як у студії. Для того, щоб передати це звучання, використовувалась музика Мирослава Скорика, де тембр трембіти переходив з інструмента в інструмент, і засобами симфонічного оркестру створювався ефект відлуння та накладання кінематографічної тиші".
Слухай розмову повністю в ефірі Радіо Культура!
