— Як з погодою в Антарктиді?
— В нас гарно світить сонце, після вчорашньої хуртовини мінус 20 градусів на дворі — весняна погода.
— Давайте до найголовнішого — до печери: вона вже має якусь назву?
— Назву має. Ми її назвали "Дика печера", бо так сталося, що відкопав її я, а моє прізвище Дикий. Крім того, це сталося в день народження нашого директора Антарктичного центру Євгена Дикого, мого однофамільця. Тобто тут вже не виникало думок, як її назвати.
— А ви знали про існування цієї печери? Чи справді жодна людська нога в неї не ступала?
— Так, це є льодовикова печера, розміщена в надрах льодовика. Трохи розчарую, бо в Антарктиді вона не єдина. Просто вона унікальна тим, що саме біля нашої станції вона була знайдена. Печер в Антарктиді є дуже багато, і вони ховають в собі безліч загадок і цікавих майбутніх досліджень.
— Ми бачимо просто неймовірні фотографії, які ви запостили. Наскільки я розумію, це льодовикова печера чи розлом в льодовику?
— Щоб ви розуміли, льодовик — це велика маса замерзлої води, яка постійно рухається. І всередині утворюються тріщини, що мають порожнини. В літній період сніг починає танути і вода вимиває ось ці порожнини в льоді своїми потоками. Коли я зимував ще на початку 2000-х років, ми знали про місцезнаходження однієї печери, але вона була втричі менша. В мене було бажання знайти вхід в цю стару печеру. Три спроби були невдалими і от, щастя посміхнулося: з другого боку берега випадково побачив тріщину в горі. Організували ще одну страховку, я спробував туди залізти, прокопав отвір, який завів нас в іншу порожнину і, власне, коли ми її дослідили, знайшли ці велетенські зали.
— Як воно, відчувати себе першопрохідцем?
— Чесно скажу: це захоплююче, тому що ти не знаєш, що тебе очікує. Вперше, коли я прокопав вхід, я побачив, що там відразу є два поверхи. Я далі сам не йшов, лише зробив страховку для того, щоб можна було піднятися. Пізніше ми організували експедицію з трьох чоловік. Вже з хлопцями ми пішли всередину і робили першопрохід. Йшли по різних залах і навіть були такі місця, де треба було проповзати по-пластунськи. Утворювалися нові галереї, вкриті бурульками, неймовірними кристалами різної форми, як сніжинки, тільки гіганські, розміром з долоню. Коли ти там вперше, боїшся порушити ту красу, щоб не збити бурульок. Коли ми вже вийшли в найбільший зал, це було заворожуюче: ми не вірили, що є такі велетенські порожнини. З кожним залом було відчуття, ніби потрапив у казку Снігової королеви.
— На скільки часу вистачить цієї печери, як довго їй жити? Чи відчуваєте ви вплив глобального потепління на клімат Антарктиди?
— Я сподіваюсь, що вона ще проіснує. В будь-якому випадку, це показник, що льодовик тане. І рано чи пізно по дну цієї печери пройде розкол льодовика. Кожного літа ці підльодні ріки й озера, тобто вода, яка промиває і розколює льодовик, рано чи пізно дійде до самого дна. І оцей льодовик, менша частина, може відколотися і впасти в океан. Скільки часу пройде, я боюся прогнозувати, тому що ми зараз випадково побачили на старих британських фотографіях, які в нас висять на стінах, отвір в цьому місці. Фото були зроблені в 1934 році, але тоді отвір був значно меншим. Тобто цей процес все-таки не є таким швидким, однак зараз кліматичні зміни відбуваються значно швидше.
ФОТО: mon.gov.ua
