— Поява вашої стрічки "Заборонений" теж до певної міри завдячує розвитку, пожвавленню українського кінематографу…
Останні п'ять років в Україні фінансували і підтримували саме національне кіно. І у нас з'явилися конкурси державні, пітчинги, котрі підтримували саме картини в категорії “Герой, який віддав своє життя за Україну” і взагалі про таких цікавих постатей. Тому ми тут маємо подякувати і колишньому голові Держкіно і взагалі урядовій підтримці. Тому що я вам скажу так, у світі є англомовне кіно, бо це мільярд населення. В світі там індійське кіно, німецьке, франкомовне та навіть російське. Держави, котрі мають населення менше ніж 50 мільйонів… Зрештою, якщо зараз взяти населення України, те, котре ми маємо, а ще від цього відняти можливості, що не всі ходять в кіно часто, то, розумієте, в нас вже й не така велика аудиторія. Тому в такій державі як Україна без державної підтримки кіно обійтися не може…
— А у вашій стрічці, яка частка була профінансована Держкіно?
50 на 50.
Роман Бровко. Фото: Persona.top
— Якщо говорити про цей фільм, то його можна було б описати як історичний, який присвячений пізньо радянській добі. Але насправді не можна. Буквально вчора в Україну з російських таборів повернулися 35 українців. Дехто з них пробув у в'язниці понад п'ять років. Тобто актуальність вашої стрічки, вона сьогодні є надзвичайною.
Ви знаєте, це правда. І те, що відбувається сьогодні, — воно мені нагадує життя Стуса. Тому що, дивіться, він сидів два рази. Він повернувся перший раз після заслання, ув'язнення. І приїхав до України і зрозумів, що в принципі всі, хто боровся за Україну, найкращі сини України в той час сиділи і були ув'язнені. І він намагався якось чинити опір системі. Але не було з ким. Тому деякі кажуть, що, може, Стус потрапив до тюрми другий раз знову, тому що розумів, що немає з ким просто боротися. Це, знаєте, мені нагадує той час, коли приїжджають колишні військовополонені та навіть АТОшники приїжджають до Києва, а тут ніби йде життя, все тихо-спокійно, нічого не відбувається. Тобто тут неважко уявити, в якому стані був Стус, коли повертався до України після того, як він сидів за українську національну ідею, за свободу слова, за демократію. А тут в принципі народ живе собі категоріями побутових речей, дефіциту і пошепки навіть боїться сказати про проблеми.
— От герой Василя Стуса у ваші стрічці називає таких людей "ходячими шлунками".
Так. Знаєте, це вже не тільки його вираз. Я від сучасних українських поетів і письменників так само чув ці вирази. Коли є реакція на деякі суспільно-політичні події, які відбуваються, а народу байдуже.
— У вашій стрічці насправді змальовується широке тло дисидентського руху України кінця 60-х-початку 70-х. Це люди, які надихалися Празькою весною 68-го року, з іншого боку — обурювалися, що радянська влада придушила повстання у Празі. Чому саме Василь Стус? Чому саме цю постать ви обрали для кінематографії?
Ви знаєте, це таке дуже довге питання. Почну з того, що, будучи і на першому Майдані —Помаранчевої революції — я знімав як кінооператор, і на другому Майдані — Революції Гідності — я провів дуже багато днів, знімаючи хроніку. До мене дуже багато мітингарів підходили й питали, дізнавшись, що я режисер: а чого в Україні досі немає ще кіно про Стуса? Це була для них просто певна нісенітниця. Тому що вже скільки років Україна має незалежність, а кіно про Стуса ще не знято.
Читайте також: Василь Стус для нас є найперше історією зростання як людини, як митця — дослідник творчості поета Богдан Токарський
Стус, знаєте, в Україні став таким народним символом, певною іконою спротиву не тільки Радянському Союзу, а й авторитаризму і взагалі наступу на свободу слова, свободу думок, переконань. От подивіться, скільки на тому ж Майдані було портретів Стуса… Сьогодні там, де є всяка неправда, наруга, деякі викривлення фактів, намагаються згадувати Стуса, бо він був саме такою іконою і мірилом чистоти і відвертості.
Фото: кадр з фільму "Заборонений"
