Свою першу справу Володимир Шевченко відкрив, коли йому було 18 років, досвід у сфері бізнесу в нього – половина життя. Нині Володимиру Шевченку 37. Він син військового. Вже у 2015-му році потрапив на війну до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади, з нею пройшов Авдіївку.
А тепер Володимир керує сімома кав’ярнями. В планах ще 20 закладів Veterano Coffee. Він першим побував на передовій з кавомашиною. Ту каву, яку “підвішували” у мирному місті, він особисто готував хлопцям і дівчатам на передовій.
— Легко взагалі було після війни, після вашого бойового досвіду починати таку мирну роботу?
Чесно кажучи, в мене якось не стояло питання: чи починати, чи щось не починати. Для мене це було природно, що я повернуся і знов започаткую якийсь бізнес. Бо в мене це четвертий бізнес. До війни в мене було три свої власні справи. Але остання, у зв'язку з початком бойових дій і з тим, що мене мобілізували, – вона сама розвалилася, коли я був в армії. І для мене це було природно. Я повернувся, я відпочив може кілька днів, просто відіспався, відвалився, відмився, очухався після полігону.
— А не було такого відчуття мирного міста, зовсім іншого життя?
Це було досить сильне відчуття, коли нас перший раз вивели в ППД з Авдіївки в Слов'янськ. Ми майже всі, всі мої друзі, ми не могли звикнути до тиші. Я цей етап особисто пройшов ще влітку 2015-го року. І потім у мене була маленька відпустка на три дні, я приїхав до Києва. Потім я восени ще приїхав до Києва на тиждень мабуть, я не пам'ятаю. Перший раз родину побачив за півроку, тому що вони були за кордоном весь цей час. І якось, коли я вже мобілізувався, всіх цих штук не було. Але я їх пройшов раніше трошки.
— Зважаючи на те, що ти людина з бізнесу і після війни ти повернувся у свою звичну, так би мовити, справу, цікаво: багато хлопців і дівчат, які так само вже пройшли передову, війну і, зокрема, ти і ветерано-бізнес допомагають їм створювати бізнес з нуля. Це люди не з бізнесу правильно? Як відбувається сам процес? З чого починати людині?
По-перше, не треба сидіти вдома. Сто відсотків. Треба занурюватися в якесь суспільне життя. Треба спілкуватися з друзями, побратимами, ветеранами. Треба відвідувати якісь заходи. Зараз Ветеран Хаб відкрився десь рік тому… Щонайменше треба зануритися в це суспільне життя активне. Для того, щоб не просто щось почати, а дійти до того, що треба щось робити. І це не обов'язково бізнес. Можливо людина прийде до того, що вона була там крутий програміст якийсь, але з якихось міркувань це полишила і хоче повернутися. Чому ні?
— На сьогодні, на ваш погляд, ті, хто повертаються з фронту - чи можна їх назвати "втраченим поколінням"?
Ні, звісно. Навпаки. Навпаки – ми тільки знаходимо своє покоління, яке буде рухати країну вперед. По-перше, ми воюємо на своїй території, ми воюємо за свою землю. Люди, які пішли туди – на 89% вони пішли на це свідомо. Навіть ті, які прийшли через мобілізацію. Тому що, давайте говорити відверто, від цієї мобілізації не треба було якось відкошувати. Просто не беріть цю повістку до рук і все – ти нікуди не йдеш. Жодну людину не посадили за те, що вона там “уклоніст”. Навпаки, люди, які пройшли цю війну – вони закалилися, вони отримали шалений досвід, який необхідно впроваджувати у мирне життя. І у бізнесі. Взагалі скрізь.
— А ветеранський бізнес – він справді особливий чи ні? Є між вами якесь коло: свій до свого по своє?
Звісно. Є таке дуже велике відчуття плеча одне одного. Тобто ти розумієш, що в будь-який момент часу ти можеш розраховувати на допомогу: чи фізичну, чи за якоюсь порадою, чи просто зателефонувати о другій годині ночі і візьмуть слухавку. Це дуже важливо.
Володимир Шевченко. Фото Facebook
