ЛГБТ-люди часто не звертаються до лікаря, бо бояться дискримінації — лікарка Дарина Дмитрієвська

Про проблеми ЛГБТ-спільноти, здоров'я та медичну допомогу для "виключених" груп населення, в ефірі програми "РанокПРО" на Радіо Промінь розповіла ЛГБТ-френдлі лікарка Дарина Дмитрієвська.

Ведучі:

Ярина Скуратівська, Євген Павлюковський

Ярина Скуратівська: — Здавалося б, медики мають допомагати усім без винятку. Чому ж тоді виникає потреба в "ЛГБТ-спеціалізації"?

— Ми дійсно навчаємося надавати допомогу усім, дійсно говоримо про те, що усі пацієнти рівні, однакові і так далі. Але по факту є певні спільноти людей — не лише ЛГБТ-спільнота, це і люди з інвалідністю, і люди з особливими потребами у психічному плані — які є "виключеними". Про них не говорять, а певні теми взагалі обходять. Ми говоримо про якогось середнього пацієнта зі стандартними проблемами, хронічними захворюваннями. І ці пацієнти також є важливими.

Але тема ЛГБТ-спільноти є такою, яку замовчують.

ЯС: — А що саме замовчують? З якими проблемами зустрічаються такі пацієнти?

— Більшість людей, у тому числі лікарі, думають, що вони взагалі не знають таких людей. Тобто вони з ними не стикалися, а якщо стикалися, то це якісь "інопланетяни". Треба розуміти, що ці люди є, ми їх бачимо щодня, ми з ними працюємо, ми з ними стикаємося у магазинах, на різних заняттях. І ці люди мають певні проблеми, які виходять за рамки звичайних.

Наприклад, більшість жінок знає про таке гінекологічне насилля психологічне, коли ти приходиш і тобі кажуть: "У тебе всі проблеми від того, що ти не народжувала". А коли народила — "У тебе всі проблеми від того, що ти народжувала". А якщо, наприклад, прийшла жінка-лесбійка, то у неї буде ще такий окремий пункт стигматизації і дискримінації, якщо вона зізнається, що вона лесбійка і взагалі не збирається з чоловіками заводити стосунки.

Якщо чоловік-гей приходить і розказує лікарю про якісь свої проблеми, йому кажуть: "Ой, та чого ти хотів, це все від того, що ти неправильно живеш".

Найстрашніше, що такі люди, і трансгендерні люди, часто взагалі не звертаються по медичну допомогу. Я особисто знаю моменти, коли вони досить серйозні стани переносили самі, самі себе лікували, часто передавали одне одному якісь міфічні уявлення про лікування і просто не доходили до лікарів. Просто тому, що вони боялися зіткнутися з дискримінацією.

Якщо ми будемо говорити про трансгендерних людей — це особливо гостро стоїть. Тому що у них документи можуть не збігатися з зовнішнім виглядом.

Дискримінація у медичному закладі може починатися уже з реєстратури. Людина приходить у реєстратуру, вона має отримати якусь картку, записатися до лікаря, у неї просять паспорт і кажуть: "А куди ви йдете? Це не ви. Поясніть". І ця проблема виникає не тільки у медичних закладах. Наприклад, з нею знайомі ті, хто намагається подорожувати.

Я особисто знаю людей, яких роздягали в аеропорту просто в черзі, казали, покажи, що в тебе там у штанах чи під спідницею, і ні про яку делікатність там не йшлося.

Так само у лікарів, коли говорять: "Вам, напевно, потрібен особливий лікар для трансгендерних людей". Або для геїв, для лесбійок. Людина прийшла взагалі з непов’язаною проблемою, а їй можуть відмовити у допомозі.

Я знаю випадки, коли швидка відмовлялася везти людину до лікарні зі струсом мозку після пограбування, бо документи не збігалися. А міліція — тоді ще була міліція — казала: "Ми зараз тебе взагалі у відділок заберемо, бо ти вкрав ці документи".

Євген Павлюковський: — Якщо людині відмовляють у медичній допомозі через її належність до ЛГБТ-спільноти, чи може вона якось це обстояти?

— Звісно, що це незаконно. Ми не маємо права відмовляти у медичній допомозі. Але невідомість і, як наслідок, страх роблять такі речі з людьми, коли навіть хороший лікар, який не має негативного ставлення до таких людей, лякається чогось невідомого, він не знає, що робити, які можуть бути наслідки.

А у нас є чітка каральна система для лікарів. Якщо ти щось неправильно зробиш, неправильно призначиш, у багатьох медичних закладах існують покарання. Я знаю історії, коли трансгендерних людей відправляли на повний медогляд з аргументацією: "Спершу пройди повний медогляд, а тоді будемо думати". Розрахунок іде на те, що людина не повернеться, пройшовши через усе це коло пекла, яке абсолютно не потрібне на даний момент.

Треба розуміти, що трансгендерній людині звичайний медогляд, навіть послухати легені, може бути проблематичний. Тому що трансгендерні чоловіки, які народилися у жіночій біологічній статі, можуть, наприклад, носити утяжки, які формують грудну клітку чоловічого типу. У людей може бути чутливість до свого зовнішнього вигляду. Вони себе не сприймають, а їм треба роздягнутися і все показати.

Звісно, що лікарі не мають права цього робити. Але по факту для людини, яка вже зіткнулася з таким ставленням, щось обстоювати досить важко на психологічному рівні, бо про це знатиме увесь медзаклад. Є моменти, коли лікарі кличуть своїх колег, мовляв, прийди, подивись, яке у мене тут чудне звірятко. Це жахливо, насправді. Це неповага і нелюдські умови. Більшість людей не готові іти на це.

ЯС: — Дарино, а навіщо вам це все? Чим вас зачепила ця історія?

— Насправді я з самого дитинства виховувалася в атмосфері, що права людини, життя людини і повага до людини є найвищою цінністю. Для мене дико, що так можна поводитися з людьми. Від самої юності я була абсолютно толерантною.

Потім у мене з’явилися друзі зі спільноти, мені стало небайдуже. Конкретно трансгендерними людьми я почала займатися приблизно 1,5 роки тому, коли потрапила на тренінг від ГО Insight з приводу трансгендерних людей, гендерної дисфорії і клінічного протоколу. Це клінічний протокол, який передбачає участь сімейного лікаря, ендокринолога та психіатра, про який мають знати усі лікарі в Україні і працювати за ним.

ЯС: — Мова про те, що називається "зміною статі", так?

— Насправді це некоректний термін, тому що стать змінити неможливо. Стать — це генетична, біологічна характеристика, яку ми не можемо змінити. Ми не можемо змінити ДНК.

Відбувається певний перехід від одного гендеру до іншого. Гендер — це соціально-культурний конструкт, який нам приписує певну модель поведінки. Трансгендерні люди, як правило, з самого дитинства розуміють, що їхнє самовідчуття не збігається з тим, як вони себе відчувають. І я, як сімейна лікарка, можу їм допомогти здійснити цей перехід, зокрема, перехід у документах, щоб надалі їх самовідчуття збігалося з цими документами, і у них не виникало проблем у різних установах, при оренді квартири, влаштуванні на роботу, під час подорожей абощо.

Якщо я приходжу кудись і кажу, що мене звати Дарина, я хочу, щоб мене називали Дариною, а не, наприклад, Павлом. І це усім здається логічним. Тільки я можу визначити, як я хочу щоб мене називали. А тут людина себе почуває інакше, а спільнота каже: "Ні, он у тебе паспорт такий".

ЯС: — В Україні ще донедавна таких протоколів не було, і ви одна з небагатьох лікарів, які їх дотримуються.

— Восени 2016 року був прийнятий протокол МОЗ, який якраз передбачає механізм переходу, зміни документів, діагноз від психіатра, передбачає призначену гормональну терапію від ендокринолога, і я як сімейний лікар вже видаю остаточний висновок, видаю медичне свідоцтво, яке дозволяє людині піти до РАЦСу та інших органів, та змінити там гендерний маркер.

Слухайте розмову повністю в ефірі Радіо Промінь!