Про тури за кордоном, ідеальні вихідні для рокера, треш, угар та необхідність дисципліни в ефірі програми "Непробудні" на Радіо Промінь розповіли учасники гурту Stoned Jesus Ігор Сидоренко та Сергій Слюсар.
Ведучі:
Ірина Саннікова, Лесь Мирний, Олександра Франко
Лесь Мирний: — Як в Україні, за вашим досвідом, ставляться до важкої музики? Бо легкою вашу музику важко назвати.
Ігор Сидоренко: — Але це не метал. Це рок, бо там немає якогось метал-звуку або притаманних жанру важких гітар чи вокалу.
Я вважаю, що зараз трошки проблематично з цим, тому що на хайпі трошки інша музика. Але це не заважає нам грати концерти. 15 вересня ми граємо великий сольний концерт на честь нашого 10-річчя у Зеленому театрі в Києві.
Олександра Франко: — Ви дуже багато виступаєте за кордоном, в Україні значно менше. Ви на той ринок і орієнтуєтеся?
Ігор Сидоренко: — Якось так склалось історично, що й основний букер — концертна агенція — у нас там, і основна публіка там, і лейбл там, і все в принципі там. І виходить, що українські виступи ми "впихаємо" в паузи між зарубіжними турами. Іноді це створює веселі ситуації, тому що в рідній країні ми "туримо" раз на два-три роки, і це схоже на те, ніби ми спостерігаємо за дитиною, яка росте.
Ірина Саннікова: — Якщо у вас фактично все життя там проходить, можливо, вам було б зручніше туди переїхати?
Ігор Сидоренко: — Логістично це поки що сильно не впливає на наші подорожі. І взагалі, мені Київ подобається.
Сергій Слюсар: — Поки що не хотілося б.
ЛМ: — Ви були у 22 країнах, і першими, як українські рокери, відвідали Південну Америку. Які б країни ви порадили українцям відвідати під час літніх відпусток?
Сергій Слюсар: — Ну якщо так подумати, то я би порадив Португалію. Там дуже красиво, там стильна архітектура і дуже добрі люди. Якщо казати про добрих людей, то ще дуже добре в Греції.
Ігор Сидоренко: — У перших турах дуже важливо було, щоб був вихідний, і щоб у цей вихідний ми могли потусити у місті, погуляти, проникнутись цією атмосферою.
Але переломним моментом особисто для мене став Париж 5 років тому, коли в нас було 3 чи 4 вихідних. Ми до третього дня вже настільки від нього втомились, що після цього вже все менше й менше було бажання десь тусити, гуляти й дивитись. І зараз ідеальний вихідний — це в отельчику, з душем та вайфаєм, сидиш посеред Берліна і не виходиш до нього.
ОФ: — Виникає таке враження, що ви трудоголіки, якщо вам три дні — забагато для відпочинку.
Ігор Сидоренко: — От є таке відчуття. Іноді буває два вихідних, і просто хочеться хвататись за гітару і грати. Все-таки це не відпустка, це робота, це те, що ми любимо робити і хочемо робити. Хочеться бути на сцені і працювати.
ІС: — А як же амплуа справжніх рокерів: треш, вечірки, угар? Як можна писати таку божевільну за енергетикою музику і бути такими "домашніми хлопчиками"?
Ігор Сидоренко: — Був такий момент, ми грали в Ризі, і нас розігрівала молода команда, хлопці трохи за 20. Вони з випивкою за кулісами, кликали нас, мовляв, приєднуйтесь, чи ви не рокери, чи що, гей?
Сергій Слюсар: — А ми в турі вже тиждень були, хотіли просто відпочити, акумулювати енергію. Це, видно, був їхній перший концерт, вони просто зібралися такі: о, давайте бухати, давайте те-се.
Ігор Сидоренко: — Очевидно, вони не розуміли, що таке тур. Вони відіграли, повернулися на бекстейдж, кажуть: ну все, тепер ваша черга. Ми вийшли, звісно, розірвали, видали свої звичні 110%, повернулися за сцену. А вони сидять з таким виразом обличчя: "О, тепер зрозуміло…"
Це, звісно, індивідуально і залежить від кожної людини. Але я думаю, що в усьому цьому дуже велика роль рок-фольклору, коли були усі ці легендарні Оззі Осборни, Mötley Crüe і Metallica… Прикол у тому, що багато роботи за них робили інші люди. А якщо ти, пардон, "набухаєшся", ти можеш зірвати строки, ти не допомагатимеш хлопцям із завантаженням апаратури, не зможеш допомагати хлопцям з продажем мерчу, ти не зможеш дістатися до готелю вчасно і тебе буде важко розбудити.
Це супернудно звучить, але дисципліна — це кредо рокера сьогодення.
ЛМ: — Свій перший альбом ви записали за 2 години. Швидкість з часом пройшла?
Ігор Сидоренко: — Так. І власне, по ньому чути, як він записувався.
ОФ: — Але бажання його видалити у вас немає?
Ігор Сидоренко: — Ні. Це ж віха — наш перший альбом. Ми досі граємо наживо пісні з нього, адже там дві гарні пісні. З чотирьох.
ЛМ: — Ви були у 22 країнах і майже на всіх континентах.
Ігор Сидоренко: — В Австралії не були. Але будемо. У наступному травні буде велика поїздочка, на три тижні. Австралія та Нова Зеландія.
Знову ж таки, ситуація як з поїздкою до Південної Америки: є концертна агенція, яка цим займається, є публіка, якій ми цікаві і яка дійшла до тієї точки, де вони хочуть нас почути, і є група, готова полетіти.
Мені багато молодих музикантів пише: "Як ви потрапили у Південну Америку? Кому ви заплатили?" — та нікому. Просто ми прикольний гурт. Вони нас там знають, хвала Інтернету, і є люди, які готові за це взятись.
Зрозуміло, що є якийсь кредит довіри, підписуються документи, але ніхто не застрахований від фейлів. У мене є хобі читати біографії та автобіографії якихось рок-музикантів. Не в одного музиканта я читав про фейли в Італії, і після того, як ми самі зіштовхнулись з рівнем організації концертів в Італії, я просто остаточно перестав чомусь дивуватись.
ЛМ: — Вони платять гонорари піцою?
Ігор Сидоренко: — Ти думаєш, ти пожартував зараз?
Ні, вони не платять піцою. Але кейтеринг та їжа на бекстейджі — це саме піца і паста.
Сергій Слюсар: — До речі, найгіршу піцу й пасту я їв саме в Італії.
