Про документальну стрічку "Міф" в ефірі програми "Віра в кіно"розповіла її ведуча Віра Сивачук.
Ведуча:
Віра Сивачук
19 квітня відбулася подія, про яку порядний кінокритик не може не згадати: Українська кіноакадемія роздавала Золоті Дзиги. Хто не в курсі – це майже Оскар, щоправда, нашого, українського, масштабу. І хай не ображаються на нас академіки Американської кіноакадемії, бо своя хвилинка слави потрібна всім.
Не хвилюйтеся, довгих списків нагород не буде. Скажу тільки, що найголовнішу Золоту Дзигу за найкращу режисуру і найкращий фільм отримав Сергій Лозниця за стрічку "Донбас", приз глядацьких симпатій – у авторів комедії "Дзідзьо. Перший раз". А я сьогодні пропоную вам подивитися фільм, який переміг у номінації "Документальне кіно". Отож, "Міф", режисери Леонід Кантер та Іван Ясній, Україна, 2018 рік.
Сюжет
"Міф" – це історія Василя Сліпака, оперного співака зі світовим іменем, який покинув Париж і поїхав воювати за незалежність України. За 63 хвилини – стільки триває фільм – автори в шаленому темпі видають найяскравіше: як юнак зі Львова з рідкісним голосом одна за одною підкорював топові сцени світу, від Карнегі-Холу до Паризької опери, як українець став у Франції голосом найвідоміших опер, як на відстані перехворів Майданом і як став воїном.
Наче послідовний виклад людського життя, але такий щирий, емоційний і динамічний, і авторська суб’єктивність тут не заважає, а захоплює, наче ти дивишся не годинну документалку, а сюжет, написаний хороший сценаристом.
Ще ближчою цю оповідь робить оповідач – брат Василя, Орест – чий голос за кадром пояснює факти з його життя, і такий різний відеоматеріал: архіви перших концертів за кордоном, численні синхрони і, нарешті, документальні кадри звідти, з самого пекла війни.
Слоган фільму – "За що загинув Василь Сліпак?" Відповідь, здається, очевидна, але дочекайтеся фінальних кадрів стрічки і вислухайте думки тих, хто має моральне право висувати свої версії.
Чому треба дивитись?
Причина номер один: культова особистість, про яку зроблене це кіно – Василь Сліпак. Він – не міф, він – ціла легенда. "Це людина, яку приваблювали надзавдання", – каже про Василя один зі спікерів у фільмі. Він міг за ніч вивчити вокальну партію, яку інші вчили місяцями, все життя ходити у сценічних костюмах і раптом перевдягнутися в камуфляж, 19 років прожити у Франції і раптом кинутись на порятунок України на перший же її клич. А Париж, як то кажуть, зачекає.
А друга причина – це саме кіно, українська документалістика, яка експериментує. Звичайно, головне тісто, з якого зліплене це кіно – архівні кадри. Їх швидко змінюють коментарі спікерів, які знали Василя як учня, друга, колегу чи побратима. І ще одна лінія – підкреслено міфічна: казка про Джельсоміно, яку за кадром читає жіночий голос, а в кадрі з’являється цікава авторська анімація. І звичайно, чи не найсильніша частина відео – зйомки з війни і сам Василь Сліпак, який заводить одну зі своїх італійських арій, сидячи серед побратимів у військовій машині. І навіть найстрашніші кадри бою, у якому він дістав поранення і загинув, дивом збереглися на телефоні одного з побратимів і також потрапили у фільм.
"Міф" – не найважче документальне кіно про війну, але останні 10 хвилин фільму у горлі стоїть комок. Важко стримувати емоції, хоча, може, й не треба. Бо Василь Сліпак – людина тепер уже з міфу, яка точно цього заслуговує.
