Мій син був огорнутий в український прапор, а це як червона ганчірка — Микола Кузнєцов про побиття на Майдані

Мій син був огорнутий в український прапор, а це як червона ганчірка — Микола Кузнєцов про побиття на Майдані

До дня пам'яті героїв Небесної Сотні, учасник Революції Гідності, провідний науковий співробітник Інституту кібернетики ім. Глушкова, учасник Революції гідності Микола Кузнєцов, що став відомим після оприлюднення фото, на якому зображені окривавлені він з сином, Ігорем, унаслідок побиття у лютому 2014 року у центрі Києва, в ефірі Українського радіо в програмі "Сьогодні.Вдень" поділився спогадами про події на Майдані. 
 
 
На фото: Микола Кузнєцов 
 
Ведуча: Галина Бабій
 
Тоді не було страшно? Після того не було страшно? Зараз не страшно?
 
— Знаєте, страх є, коли очікуєш чогось, а коли вже подія трапляється, то вже немає жодної думки. Я колись кореспондентам казав, що була єдина думка, щоб нас не розлучили тоді і щоб не потрапити в буцегарню.
 
Ви тримали сина за руку?
 
— Це потім, коли ми повертались я тримав сина за руку, він був огорнутий в український прапор, а це було як червона ганчірка. Його били по голові, по всьому, що траплялося.
 
Як ви думаєте, його могли бити українці, якщо він був загорнутий в український прапор?
 
— Формально, я думаю, так, але ти маєш бути українцем не за паспортом, а в душі. Окрім того, величезну роль мала агітація. Тобто вони були всі розагітовані, що це ми всі там були заради євроінтеграції і так далі. Насправді ж євроінтеграція серед вимог Майдану була бозна на якому місці. Головне було скинути владу Януковича, бо хто з нормальних людей міг собі уявити, що на чолі держави стоїть зек, судимий двічі, людина неосвічена... це просто жах. Це була основна причина.
 
Ви тоді навіть не заявляли про свої травми, до міліції чи до суду не зверталися, а медичну допомогу вам надали тільки через день.
 
— Так, але спочатку нас перев'язали волонтери, ми дуже їм вдячні. Там є такий невеличкий парк з фонтаном, не працюючим на той момент і там були волонтери, одна жінка навіть жила на одній вулиці з нами, вони нас перев'язали, за що ми щиро вдячні. Щоправда, шили нас вже наступного дня.
 

 
Як сприйняли події навколо вас, ваше побиття в інституті? Чи всі розуміли, чому ви пішли, чи були такі, які казали, що так тобі і треба?
 
—  “Так тобі й треба” ніхто не казав.
 
А ви знаєте, чому я це запитую? Тому що зараз, через 5 років, багато хто по-різному оцінює ті події. Дехто засумнівався, зневірився, дехто піддався агітації “з-за поребрика”.
 
— Насправді в інституті до мене дуже добре ставляться. У мене там багато друзів, і я вважаю, що ворогів немає. Єдине, що питали, чи я сам туди пішов, чи просто гуляв десь і мені потрапило. В мене завжди була така позиція, що на Майдані має бути якомога більше людей. Це єдиний шанс добитися чогось. Були такі періоди на Майдані, коли було декілька сотень людей і це були найбільш небезпечні моменти.
 
Слухати повну версію.
       
Микола Кузнєцов з сином, лютий 2014 року, фото: Владислава Соделя