Чотири роки тому 7 січня розстріляли працівників редакції французького журналу карикатур "ШарлІ ЕбдО" ("Charlie Hebdo"). Про ті події та їхні наслідки та про те, чи можна жартувати про все без обмежень в програмі "Права людини понад усе" говорили з журналісткою Аллою Лазаревою та мистецтвознавицею Діаною Клочко.
Ведуча:
Ірина Славінська
Якщо повернутися на 4 роки назад і згадати січень 2015 року, як ця подія загалом з'явилася в медіа просторі?
Алла Лазарева: це був повний шок. Коли почали отримувати повідомлення звідусіль про цей розстріл, звичайно намагалися дізнатися про це якомога більше. Абсолютно всі соціальні мережі тільки про це і розповідали, люди намагалися потрапити на те місце, проте поліція досить швидко приїхала і не підпускала нікого. Усвідомити все, що сталося, було дуже непросто навіть фахівцям з питань інформації.
Чи дав теракт в редакції "ШарлІ ЕбдО" підставу розпочати розмови про свободу слова та її межі?
Алла Лазарева: питання було в тому, яка є межа допустимого в жартах, наскільки ми маємо право жартувати, знаючи, що когось це може поранити, наскільки той, хто відчув себе ображеним, має право на помсту і якого формату може бути ця відповідь. Дуже мало хто відверто публічно виправдовував таку крайню реакцію, але в проблемних передмістях досить складно пройшли уроки громадянського суспільства для дітей. Були діти, які не хотіли вставати на хвилину мовчання. По всій країні люди виходили з плакатами "Я є ШарлІ" і паралельно з ними були й ті, які проголошували "Я не ШарлІ". Була як реакція, так і контрреакція, тобто була думка, що не треба провокувати певну радикальну частину мусульман на крайні дії.
Для "ШарлІ" історія зі скандальними карикатурами не є першою?
Алла Лазарева: так, "ШарлІ", якщо я не помиляюся, мав 23 судові процеси через карикатури присвячені Мухаммеду і деякі з цих позовів вони програли, адже було визнано, що не можна ображати почуття віруючих. Це давня історія. Але все ж таки наскільки французи усвідомили, що певну межу перейдено, сказати однозначно важко, тому що таку радикалізацію суспільства ми спостерігаємо і зараз, тема нетерпимості, дозволу і не дозволу, вона і зараз на часі.
Про що пише і жартує журнал "ШарлІ ЕбдО" сьогодні?
Алла Лазарева: вони не змінили свою лінію, вони є досить епатажним медіа, яке не відмовилося від певних провокативних публікацій. Були критичні карикатури стосовно російської інтервенції в Україні, це не так часто трапляється у французькій пресі, як би хотілося. Вони торкаються всіх тем, які турбують французького читача.
Якщо подивитися на сьогоднішній мистецький ландшафт, наскільки сатиричне висловлювання такого рівня як у журналі "ШаблІ ЕбдО" є важливим сегментом сучасної культури?
Діана Клочко: так, але, на жаль, не у нас. Тому що я пригадала тільки одну таку подію, яка більш-менш сколихнула в цьому напрямку арт-спільноту. Це був постер виставки одного митця на Будинку художника, в якому вбачали певну провокацію, зокрема і в підпису до оголеного дівчачого тіла. Воно стосувалося вислову "свіжина".
Таким чином, це була ніби спроба карикатурного меседжу. Якщо говорити ще й про політичний аспект, то в цьому сенсі нічого не відбувається і це дуже печально. Карикатури як виду мистецтва та вміння говорити про актуальні події зараз не існує, принаймні те, що я бачу.
Що ви можете сказати про жарти на релігійні теми?
Діана Клочко: буквально днями я бачила невелику дискусію щодо малюнку, цілком безневинного, з приводу отримання Томосу, в якому всі учасники цього дійства взялися за руки і підстрибнули. Одна дама сказала, що ця карикатура є представленням того, яка роль жінки у цьому всьому.
Тому що практично всі ті, хто символічно мав Томос, це були чоловіки, окрім крайньої справа княгині Ольги, найменшої в цьому ряду з приводу перспективних скорочень також. Таким чином, із цього дійства людина, яка дуже м'який іронічний малюнок зробила, дійсно показала місце жінки, і лише одна жінка на це відреагувала. Всі інші сприйняли це як норму.
Чи можна жартувати про все, аби сенс жарту був зрозумілий?
Діана Клочко: тут слово "сенс" апелює до французької культури. Карикатура має найглибші корені в англійському і французькому суспільстві. Це досить цікавий момент, тому що він стосується критичного мислення, а його потрібно виховувати і через карикатуру також. А в нас критичне мислення виховується тільки на екрані телебачення. Карикатура як візуальний жанр дуже збіднена кількістю персонажів.
Що ви можете сказати про "Шоу довгоносиків" як телевізуальне представлення гумористичного контенту?
Діана Клочко: це був і мовний експеримент, бо там було цікаво те, що це були певні персони і вони мали певні маски й там були ще й тонкі речі, пов'язані з фонетичним представленням персонажа. В нас мало цього.
Чи можливий гумор без образи?
Діана Клочко: поняття карикатури дуже широке. Бажання звужувати його до намір когось принизити чи образити не дуже вірне. В нас немає горстрих візуальних образів. Коли вони є, то візуальне мистецтво є чіткішим і яснішим.
Прослухати детальніше можете за посиланням
