Співачка Юлія Лорд у 2019 році, після п’ятирічної перерви, випустить новий альбом. Як вона визначає свій стиль, як ставиться до музичних експериментів та скільки написаних нею пісень опиняється у шухляді, Юлія Лорд розповіла в ефірі "РанокПРО".
Ведучі:
Ольга Бабчук, Павло Туптинський
Ольга Бабчук: – Твій перший EP "Танець душ" вийшов у 1998 році, другий альбом "8 секунд" – у 2012, і аж наступного, 2019 року ти плануєш випустити третій альбом. З чим пов’язані такі сплески творчості, що перемежовуються перервами по 5-10 років?
– Всі ці роки я не мовчала. Час від часу я пропонувала релізи від себе, зовсім надовго я не пропадала. Розумієте, це така дуже персональна річ: ці творчі цикли, ресурси, їх виснаження, їх поповнення. Усе це треба відновлювати.
Найдивніше, що коли ти щось пишеш, щось створюєш, ти напевне не знаєш, що саме оце – це саме та гарна музика, на яку зараз усі зрезонують, і це буде вибух. Ти просто пишеш, а далі уже справа людей, як на це реагувати, приймати – не приймати.
ОБ: – Скільки у тебе в схронах музики, яку ти написала за цей час, але так і не донесла до людей?
– Звичайно, в мене багато пісень написаних. За останні два роки я багато чого написала. Те, що я буду пропонувати найближчим часом, записано буквально в стислі терміни, за останніх два місяці.
В альбом будуть входити пісні, які трохи давніше написані, і, можливо, будуть пісні ще не написані. Я буду визначати це все в процесі. Випуск альбому я планую на наступний рік. Я маю досить часу, щоб визначитися з піснями.
На сьогодні в мене є чотири переконливих сингли, якими я буду підтримувати промо, вони вже записані. А далі все залежить від мого натхнення.
Павло Туптинський: – Яким чином ти визначаєш, які з написаних пісень продемонструвати світові, а які – відкласти у шухляду?
– Те, що пишеться пізніше, воно якось відтісняє написане раніше. А потім ти повертаєшся і думаєш: "Гм, мабуть я це не зовсім заслужено відклала у шухляду, ану давайте спробуємо щось з цим зробити".
Я занадто в цьому питанні самокритична і, можливо, занадто прагну якогось власного ідеалу. Дуже часто мені це заважає. Тому що в цьому питанні треба бути трошечки легшим, не перетягувати цю струну, щоб вона не лопнула, а все-таки щоб вона звучала.
ПТ: – Тексти ти теж сама пишеш?
– Так, я є автор і музики, і слів до своїх пісень. Зараз з новими піснями у плані музики я співпрацюю з молодим музикантом Дмитром Решетніком, з яким ми робимо аранжування.
Стосовно поезії, я зараз дуже люблю слухати українських артистів, вслухатися. Мене приголомшив альбом "Другої ріки" – "Піраміда". Це щось таке глибоке, потужне, особисте, яке не може залишити байдужим.
Також мені дуже сподобався останній альбом "Тартак" – "АнТАРТАКтида". Дуже гарні колаборації. Мені подобається його пісня з Арсеном Мірзояном – "Знаєш мій день". Це чіпляє.
ОБ: – Коли я читала різні інтерв’ю та критику про тебе, я була вражена тим, скільки визначень дають твоєму стилю та твоїй музиці. Причому кожен чує те, що він хоче почути: грандж, альтернатива, нуар-поп. Сама для себе, як ти виокремлюєш свою музику?
– Це абсолютно нормальне явище. Уже давно не існує артистів, які б працювали чітко в одному визначеному жанрі чи стилі. Все давно перемішується, вибудовується така еклектика (еклектика – поєднання різножанрових, різностильових елементів в одному творі – ред.). Музиканти експериментують, і нам хочеться кожного разу робити щось цікаве.
На самому початку я починала експериментувати у рамках поп-музики. Потім, коли до нас приєднався гітарист, потім другий – це, звичайно, міняло загальний саунд, пішов розвиток у бік рок-музики. Але це все одно існувало у поп-форматі.
Якщо пригадати кінець 90-х, що тоді було популярним, що було частиною мейнстріму? Згадайте Portishead, які виграли Mercury Music Prize у 1995 році за кращий альбом. Згадайте Blur, Oasis, Smashing Pumpkins, Garbage – рок-посил у ті часи був дуже популярним.
ОБ: – Як проходить твоя взаємодія з аудиторією? Ти змінюєшся, твоя музика змінюється. Ти орієнтуєшся на аудиторію, чи аудиторія йде за тобою туди, куди ти їх ведеш?
– Мене ведуть мої пісні. Ось і все. І далі з ними ми вже рухаємося разом з аудиторією. Хтось додається, хтось, напевно, відмінусовується. Але це нормально.
ПТ: – У 2006 році за твоєї участі вийшов альбом під назвою "Сніжність. Музика зимових свят", що складався з різдвяних пісень, переспівувань, перекладів і джазових стандартів. Як ти прийшла до настільки відмінного від твого звичного стилю альбому?
– Я була гостем у цьому проекті. Його ініціював мій друг Юрій Гнатковскі, він є автором ідеї переспіву цих відомих американських пісень на різдвяну тематику. Мені було цікаво підтримати цей експеримент. Я відкрила якийсь свій інший бік, темний бік місяця, показала: я ще можу й так.
ОБ: – Ти не плануєш продовження таких експериментів?
– Наразі в мене найголовніший експеримент – це новий альбом, який мене зараз поглинає повністю. Тому про якісь відгалуження я навіть не думаю.
ПТ: – У 2015 році ти випустила пісню "Літаю", яку присвятила військовим. Про що ця пісня, особисто для тебе?
– Навіть якщо ми припускали, можливо, в думках, що таке могло статися, але ми однозначно не очікували, що у нас буде війна, і що її ініціатором буде найближчий сусід, який себе полюбляє називати "братом".Коли ми всі з цим стикнулися, я написала цю пісню. Мене вразило те, як ми змогли в таких агресивних обставинах проявити, без перебільшень, велич нашої волі і наших сердець. Мене вразило те, які ми всі насправді прекрасні і сильні.
Ця пісня присвячена не тільки військовим, вона присвячена усім тим людям, хто не побоявся стати на захист. Тому що ми захищати себе маємо не тільки на передовій. Як виявилося, війна – вона і в тилу, вона прошила практично всі аспекти нашого життя. Кожен на своєму місці веде свою маленьку боротьбу. Думаючи про цих людей, я написала цю пісню.
Вона з’явилася після поїздок на схід з іншими музикантами. Ми їздили, як волонтери, підтримати, поспілкуватися з тими людьми, хто стримував усю цю навалу, хто взяв на себе таку відповідальність. Це були дуже важкі переживання, душа розривалася. Я водночас і пишалася ними, і якісь інстинкти материнські запускалися, хотілося їх захищати. І ти розумієш, що ти нічого не зробиш – ну що я можу зробити?
Хотілося хоча б дати зрозуміти, що я про них думаю, що те, що вони роблять, особисто для мене, має величезне значення.
ОБ: – Що важче: співати про любов, чи про якісь важливі соціальні речі?
– Мені в принципі завжди боліло все, що відбувається у нашому суспільстві. Співати я про це не буду, але я хочу про це говорити.
Ми буквально нещодавно стали свідками грандіозної події – створення об’єднаної української Церкви. Ми зараз є активними учасниками процесу творення нашого свідомого суспільства. І це нормально.
Продовжуючи тему того, на що ми можемо чи не можемо закривати очі: ми зможемо щось зробити класне для розвитку країни, якщо кожен з нас буде свідомо брати активну участь в усіх процесах. Коли кожна людина зрозуміє, що не треба чекати хорошого хлопця, який прийде і все розрулить, а треба включити цього хорошого хлопця в собі – тоді, мабуть, щось якісно кардинально зміниться.
Нагадаємо, раніше Юлія Лорд презентувала новий сингл "Біле:Чорне", що увійде до її наступного альбому.
Матеріал підготувала Анастасія Руссу
