В Україні триває марафон "16 днів проти насильства, направлений проти дівчат і жінок". Про цей проект ООН-Україна в ефірі радіо "Культура" в програмі "Права людини понад усе" говорили зі спеціалісткою з комунікації та адвокації ООН-Жінки Нарміною Стрішенець, з журналісткою Тетяною Касьян, котра зібрала та публікує життєві історії жінок, які пережили насильство, та Анастасією Мельниченко, ініціаторкою руху #янебоюсьсказати
Ведуча:
Ірина Славінська
Розкажіть про ініціативу "16 днів проти насильства"
Нарміна Стрішенець: це 16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства, вони проводяться щорічно з 25 листопада по 10 грудня. Дати є не випадковими, адже 25 листопада 1960 року було вбито домініканських активісток, які й займалися протидією гендерному насиллю. Після цього глобальний жіночий рух був обурений і було розпочато рухи в напрямку надання жінкам голосу. Вперше 16 днів було розпочато у 1991 році. А ось дата завершення теж не випадкова, адже це день захисту прав людини. Ми хочемо підкреслити, що права жінок, це і є права людини.
Що в себе включає такий активізм?
Нарміна Стрішенець: активізм може бути абсолютно різним, адже навіть розмови насправді мають дію. Поки ми не афішуємо проблеми, то її ніби й не існує. Ці 16 днів є своєрідним каталізатором, щоб кожна жінка та дівчина замислилася: чи не стикалася вона з насильством. Для активістів, це є моментом, коли можна знайти підтримку і однодумців.
Якщо хтось пережив насилля, чи важливо цій людині відчувати солідарність?
Анастасія Мельниченко: так, звісно, адже необхідно проговорювати такі речі. Я часто стикалася з історіями жінок, які зазнавали насилля ще в дитинстві, й тільки будучи дорослими зізнавалися про це комусь. Для багатьох можливість відкриття власної історії складна, але якщо є люди, які також це пережили, відчуваєш солідарність і підтримку. Треба створювати суспільний тиск проти гендерно зумовленого насильства, адже такий тиск потім змінює норми.
Соціальні мережі на користь боротьбі з насильством чи навпаки?
Анастасія Мельниченко: з одного боку, це є інструментом, аби бути почутим кожному, але з іншого в інтернеті загострюється кібербулінг та переслідування. Треба бути більш чуйними до тих людей.
Вам пишуть обурені обивателі, які читають історії тих жінок, які зазнали гендерно обумовленого насилля?
Тетяна Касьян: поки в мене не було жодного негативного коментаря, навпаки люди дякують, адже бачать, що вони не одні в цій проблемі. Також часто дякують, що в історіях жінок написані й неочевидні форми насилля, прочитавши про які, люди починають їх помічати по відношенню до себе. Найважче працювати з психологічним насиллям, бо про нього не замислюються. У своїх статтях я описувала 16 героїнь, обирали також і медійних персон для привернення уваги, але про насилля деяким досі соромно зізнаватися.
Чому ми говоримо тільки про жінок?
Нарміна Стрішенець: більшістю жертв домашнього і сексуального насилля є жінки і дівчата, адже 98 відсотків від усіх жертв сексуально насилля є саме жінки. Існує гаряча лінія проти гендерно зумовленого насильства і вона показує страшну статистику: починаючи з 2016 року, 83 відсотки з 85 тисяч дзвінків стосувалися домашнього насилля, яке припадало на нічний час.
На скільки складно говорити з різними групами про питання тілесності?
Анастасія Мельниченко: складнощі говорити виникають, тому що в нашому суспільстві є певні усталені практики, що коли ти про них кажеш, що вони є неправильними або некоректними, у людей виникає шок. Наприклад, часто батьків дивує, що треба питати дозволу в дитини, щоб її поцілувати або стукати перед тим, як заходити в її кімнату. Чомусь багато дорослих не вважає дітей повноцінними людьми, а сприймають як іграшку.
Важче говорити про психічне насилля?
Тетяна Касьян: багато історій жінок саме про психологічне насилля. Фізичне насилля, на відміну від психологічного, видиме, бо залишає на тілі синці та шрами. Ми знайшли багато форм психологічного насилля, серед яких ізолювання, залякування, контроль, знецінення.
Звідки береться статистика жертв?
Нарміна Стрішенець: цього року, наприклад, Фонд Народонаселення ООН проводив дослідження маскулінності, як чоловіки і жінки виправдовують певні моделі поведінки. Саме у аспекті насилля 19 відсотків чоловіків вважають, що жінка може сама спровокувати згвалтування. На жаль, є великі пробіли у документації, яка пов’язана з домашнім насиллям. У нас існує гаряча лінія, згідно з якої ми можемо формувати статистику, також чисельні агенції ООН і їхні партнери проводять дослідження.
Нагадаємо, 25 листопада в Україні стартувала кампанія "16 днів проти насильства". Завданням акції є привернення уваги суспільства до проблем насильства, торгівлі людьми та жорстокого поводження з дітьми.
Прослухати детальніше можете за посиланням
