Співак і фронтмен проекту PANCHYSHYN Остап Панчишин переїхав зі Львова до Києва разом зі своїм гуртом і тепер планує підкорювати нові музичні горизонти. Про це він розповів в ефірі Ранок Про.
Що зміниться в гурті PANCHYSHYN зі зміною місця дислокації, з Києвом?
– Насправді, я думаю, що зміниться все. Тому що я давно хотів переїхати до Києва, тому що тут дуже енергетичне місце для мене. І скажімо так: Львів – це місто для відпочинку, а Київ, як на мене, – це місто для праці, для роботи, для пошуків стилю. І я постійно в пошуках, тому я думаю, що мені тут буде досить добре працювати.
Якщо говорити про пошуки стилю, в тебе ці пошуки відбуваються вже довгий час, і є бекграунд такий немалий. От для тебе це якесь внутрішнє відчуття, і ти хочеш зловити щось особливо своє, чи знаєш, така комерційна складова, для того аби вистрілити масово?
– Тільки своє, я завжди шукаю щось нове, все залежить від пісні, від тексту, я ніколи не роблю все по шаблонах. І ви можете почути мої нові пісні, от останніх 5 пісень, вони якось об’єднані моїм голосом, мелодикою, але вони є всі різні. І мені завжди було цікаво слухати виконавців, альбоми яких були дуже різноплановими. Навіть, я пам’ятаю, коли я вчився у музичному училищі, вийшов альбом Океану Ельзи "Модель", і він мені дуже подобався, тому що він був різноплановим. І я намагаюся робити усе так, щоби слухачу було максимально цікаво.
Але перебрався до Києва ти усе-таки з такого комерційного розрахунку, для того, щоб, по суті, розкрутити музичний проект. Чи є ще якісь причини?
– Звичайно, кожен музикант планує і хоче успіху, щоб його музику почула більша кількість людей, от і все. І показати свою музику – я це тільки й хочу робити. Я нічим іншим просто не займаюся, окрім музики.
Ти згоден із тим, що твої пісні мають особливий львівський шарм, ти це якось відчуваєш?
– А який це "львівський" шарм, скажіть мені?
Напевно, мова, напевно, вимова, мелодика навіть… Є ж навіть велика історія львівської музики, вона дуже відрізнялася від тієї музики, яка була по всій Україні.
– Я не знаю, чесно. Не мені вирішувати, це швидше вам, бо ви слухачі і вам з боку видніше. Якщо чесно, я хотів би позбутися цього львівського шарму.
Оці от розповіді про Львів і Київ нагадують історії про те, як формувався нью-йоркський і лос-анджелеський саунд, так як вони відрізнялися між собою, і як змінювався звук тих гуртів і тих саунд-продюсерів, які переїжджали з одного міста в інше. Ти думаєш, в тебе також так? Що тоді для тебе київська музика, чим вона відрізняється від львівської?
– Я думаю, що львівська музика – вона більш така, обмежена. Територіально і ментально. А київська – більш відкрита, вона йде на загал. Через це я сюди і приїхав. Я думаю, що в принципі усе, що задається з Києва, воно йде на всю Україну. Тому, думаю, я зробив правильний крок.
А коли тобі стане тісно в Києві, ти таки переберешся в Нью-Йорк, чи Лос-Анджелес, чи ще кудись?
– Я взагалі не проти жити в різних містах, тому що в принципі я як фрілансер працюю. Я можу працювати у будь-якому місті, а базуватись в якомусь одному. Наприклад, жити в Києві і поїхати на місяць в Барселону. Я півроку тому там був, дуже сподобалося.
На фото: Остап Панчишин. Ресурс: fb.com
Судячи з того, що в тебе є 70 демок, а дебютного альбому досі немає, це про щось свідчить. Ти перфекціоніст?
– Це біда. Я перфекціоніст, і я хочу, щоб усе було ідеально, і це мені заважає. Ну так мене виховали. Я просто музикою займаюся з шести років, професійно, я закінчив консерваторію по класу скрипки, і я знаю, наскільки багато треба працювати, щоб вийшов професійний класний продукт.
Хто має бути поруч, хто тобі скаже: "Все, класний продукт, випускаємо його!"? Чи ти сам собі такий погонич?
– Мені так тато завжди каже. А я кажу: "Ні, це ще не те". Тому я постійно в пошуках, в пошуках. Я знаю, як це має бути, я слухаю сучасну музику, і я завжди порівнюю по звуку, як воно звучить… Це такі, скажімо, більше технічні моменти. Я знаю, як воно має бути.
А як має бути?
– Має бути "фірма"!
Тоді хто є "фірма"? З українських виконавців?
– Їх зараз дуже багато. Дивіться, зі Львова останнє відкриття для мене – це був мій хороший знайомий Макс Пташник. Дуже класна музика. Потім, Женя і Катя, класний гурт. Morphom, Pianoбой, Jamala, ONUKA, Женя Філатов з TheManeken, який як саунд-продюсер робить дуже якісну музику. Це мені дуже подобається, воно стильно, сучасно.
Скажи, чому усе-таки так тяжко з альбомом? Він усе відкладається і відкладається. І вересень озвучувався як дата виходу, і весна. А вже листопад на календарі.
– Насправді я зараз готую декілька треків для Євробачення. Я хочу податися на Євробачення, тому я зараз усі сили кинув на ці треки, щоб мати можливість вибрати кращий. Тому я зараз альбом трошки привідклав. Я думаю, що він буде готовий на кінець зими, це вже точно. Вже нема куди відкладати.
Є така штука, перший альбом завжди довго пишеться. Але після нього завжди приходять нові ідеї, і я думаю, одразу і якийсь EP(міні-альбом, зазвичай містить 3-5 композицій – ред.) новий видам.
На фото: Остап Панчишин. Ресурс: fb.com
Треба згадати, що Панчишиних в проекті PANCHYSHYN є багато. Твій батько, Орест Панчишин, це відомий музикант і екс-учасник гурту Пласт. Є брат Лесь, який художник, режисер і фотограф, і який долучається до кліпів і до зйомок, є ще Міша Панчишин, який насправді не той Панчишин, але теж Панчишин (мова про переможця 8 сезону Х-фактор Михайла Панчишина – ред.). В гурті вас троє. Ось ця от родинність – вона допомагає чи заважає в творчості?
– З братом мені завжди легко було, бо ми завжди на одній хвилі. Ми найкращі друзі, і хоча він молодший на чотири з половиною роки, але ми завжди один одного підтримували. І, скажу так, ми розуміємося навіть не з півслова, а з півпогляду. Тому з ним дуже просто. З татом трошки важче, тому що тато має трошки свої, інші погляди на життя, на музику, хоча він завжди нас підтримував. Але оскільки я вже переїхав до Києва, у моєму гурті уже нова басистка. Я завжди хотів у групі мати басистку, і тепер мрія здійсниться.
Саме басистку, не басиста? Чому?
– Дівчина з гітарою – це завжди дуже класно і гарно виглядає. І я завжди бачив, у Ленні Кравіца (американський рок-музикант та композитор – ред.) була басистка, і я думав: "О!"
Коли я планував переїзд, я вже заздалегідь знав, кого я хочу запросити в гурт. Не було так, що я вивішував оголошення, що я збираю гурт. Я це вже давно перейшов.
Колись я просто працював з однією групою і побачив групу FreedomJazz(український музичний колектив, до складу якого входять лише дівчата – ред.), і мені дуже сподобалося. І вже тоді я зрозумів, що хочу, щоби ця басистка грала в моїй групі.
Чим ти її заохотив?
– Я просто написав, чи вона буде не проти. Вона відповіла: "Окей, давай спробуємо".
Але ж це не єдина жіноча складова в твоїй музиці. Знаємо, що тобі дружина допомагає з текстами, це вже якась спільносімейна творчість, все одно роль родини стає більшою в творчості і в музиці.
– У мене є три людини, яким я завжди кажу: "Критикуй", і критику яких я завжди адекватно сприймаю. Це моя дружина, це мій брат і це мій друг Мар’ян, з яким ми працювали і працюємо на студії.
А всі інші мовчать і шануються?
– Інших думку я враховую, але я собі знаю. Тому, наприклад, дружина допомагає іноді з текстами. Поясню, чому. Тому що іноді виходить класна пісня, але, наприклад, куплет мені склався, або приспів, а якоїсь фрази бракує. І вже тоді вона мені допомагає.
А для тебе важливі слова пісні?
– Звичайно. Раніше я думав, що це не так важливо, коли я був молодший. Але коли почали діяти квоти (мовні квоти, що обмежують частку іномовних пісень на радіо та телеканалах – ред.), з’явилося дуже багато української музики. Навчилися вже звучання і аранжування робити дуже класним. Але дуже часто слухаєш текст – і вони смішні просто. Набір слів, які гарно лягають в музику – ну окей, комусь це піде. А комусь це не піде. Тому для мене завжди грає роль текст. І ти ж маєш нести якийсь посил. Нецікаво робити музику з модних звуків, яка собою нічого не несе.
І як квоти змінили твоє особисте життя?
– Мені стало легше. Тому що, я вам наведу приклад: коли я працював у групі "Патриція", у нас в країні, скажімо так, були якісь певні обмеження. Бо є така не поп-музика, а попса, є поп-рок, і в принципі все. І шансон. Тому завжди були якісь обмеження. Гурти, що звучали на радіо, можна було на руках перерахувати, гуртів десять – Океан Ельзи, СКАЙ, Грін Грей тощо – і все, і більше нікого не допускалося. І ти пишеш пісні, пишеш, записуєш, ти їх даєш на радіо – їх не беруть. Неформат.
Потім я вже вирішив зробити свій проект – почав у іншому стилі працювати, мені стало цікаво робити поп-музику. Комусь, можливо, це образа – "поп-музика". Для мене ні. Я себе дуже комфортно почуваю. І почали брати на радіо. Квоти гарно працюють, і я думаю, що це нормально.
Зміна гурту, зміна стилю, зміна напрямку плюс квотування – от вам і рецепт успіху. Так?
– У моєму випадку ти ростеш, ти стаєш старшим, ти розумієш, які помилки ти робив навіть три роки тому, робиш нові помилки. Просто ти вчишся, стаєш грамотнішим.
Які ж ти помилки робиш?
– А в усьому помилки. І в написанні пісень, і в аранжуванні – це вже технічні штуки. А крім того, що ти зробив пісню, ти маєш її правильно подати, це ж піар. Написання прес-релізів, це ж купа всього, усіляких нюансів.
На фото: Остап Панчишин. Ресурс: fb.com
Повернімося до історії про різні конкурси, змагання, той же Х-фактор чи Голос країни. Ти ж раніше відмовлявся від участі. По-перше, чому відмовлявся, по-друге – чому усе-таки вирішив податися на Євробачення?
– Мені з Голосу країни дзвонили два рази. Я відмовлявся двічі, тому що там треба співати чужі пісні, кавери тобто. Я принципово не співаю чужих пісень. Я співаю тільки свою музику і мені нецікаво переспівувати когось. Можна якось зробити виняток. Мені, наприклад, подобаються ранні пісні Ірини Білик. Можливо, колись я зроблю якийсь кавер. Але постійно співати чужі пісні… Я десять років працював в кавер-команді, знаєте, мені достатньо. Тому хочеться співати свої пісні. А на Євробачення ти готуєш абсолютно тільки свою композицію.
Якщо ми говоримо про Євробачення. От ти зараз пишеш пісні. Коли ти над ними працюєш, ти думаєш про те, що саме оцінюватиме журі, чи ти потрапиш до числа тих, хто серйозно розглядається на роль українського учасника на Євробаченні, як ця пісня буде прийнята у світі? Це ж уже творчість з розрахунком має бути!
– Я це теж враховую, але ж важко оцінити. Я бачу, що навіть у Львові думають по-одному, коли пишуть музику, тут, у Києві, тенденції зовсім інші. Я намагаюся робити те, що мені вдається, і щоби це в першу чергу було від душі.
Що тебе в житті цікавить, крім музики?
– Я колись займався йогою, потім припинив. Зараз хочу знову до неї повернутися, спортом хочу займатися. Хочу бігати, хочу піти в зал. Але найголовніше – це йога і медитація.
Ти брав участь в благодійних проектах, ти продюсував альбом "Пісні АТО", уся ця тема – вона для тебе важлива?
– Звичайно, важлива. В нас в країні йде війна. Багато музикантів їздять виступати в Росію, виступають в нас. Я взагалі не розумію, як так можна робити. Для мене це звичайно що близька тема, тому що наших людей вбивають.
Більше слухайте в ефірі Радіо "Промінь"
Матеріал підготувала Анастасія Руссу
