Володимир Сергійчук: "Харків - не тільки столиця Голодомору, це і розстріляне відродження"

Цими днями 1934 року столиця України повернута з Харкова до Києва. Харків, як перша столиця України. Що найголовніше залишилося в історії української культури і України загалом про той час? Що залишилося у Харкові як пам'ять про ті часи? Про це у програмі Українського радіо "Дзеркало історії" згадував професор, доктор історичних наук Володимир Сергійчук.

Чим запам'ятався цей час, що мусимо про нього нагадати?  

Причини переносу столиці пояснювалися так, що зміцніла більшовицька влада в Україні, а це було вже упокорення українського селянства, упокорення української інтелігенції - інтелекту нації, після подій початку 30-х років, зокрема, Голодомор, який забрав мільйони життів, що ми досі не можемо ніяк порахувати, скільки все ж таки було втрат, на всьому цьому більшовицька влада вирішила, що вона може повернутися до Києва. Бо Київ завжди був центром України, українського духу.  

Харків'яни може дивляться трошки інакше на цю історію. Величезне місто, промислове, теж культурний центр, стало ще більшим у той час... Вони певно згадують так ці часи?

Так, столиця УРСР Харків у період дозволеної дозованої українізації справді стала центром духовного розвитку, але під контролем влади. Відбувалася така українізація, яка була потрібна владі. Якщо бачили в Москві, що ця українізація виходить поза рамки дозволеного, то одразу ж вживалися заходи. Зрештою, саме процес дозволеної українізації був цілком спланований для того, щоб виявити усі творчі активні елементи, щоб потім їх можна було знищити, що зрештою і сталося... Оце те, чим запам'ятався Харків. Це не тільки столиця Голодомору, це і розстріляне відродження.

Це епоха терору так починалась?

Так, тому давайте не будемо зациклюватися дуже на такий великий розвиток, читайте те, що було в таємних архівах, як готувалися і поширювалися інструкції щодо боротьби з українським національно-визвольним рухом. З того часу українська інтелігенція потрапляє під особливо пильний нагляд. Москва контролювала кожен крок української інтелігенції не тільки в Харкові, по всій території УРСР, зокрема, і в Дніпрі нинішньому і планувала заходи, щоб не дати розвинутися українському національно-визвольному рухові.

Тому Харків ніколи не був столицею України, Харків був столицею УРСР. А духовною столицею України залишався Київ. Тільки тоді, коли Москва відчула, що український хребет визвольного руху зламано, що голодом упокорено селянство, як матеріальну базу українського національно-визвольного руху, коли було посаджено і розстріляно учасників так званого процесу Спілки визволення України, коли було розстріляно українських письменників, то стало зрозумілим, що більшовики перемогли...