На фото:
генерал-майор Віктор Ніколюк. Фото: Оперативне командування "Північ", 2023
Ви ― генерал, який жодного дня не служив у радянській армії, тобто є офіцером нової генерації…
"Ми були фактично першим набором у 1992 році, складали військову присягу на вірність українському народу. Відповідно, ми вже українська генерація. У нас таких офіцерів ― вже більшість, це українська армія, Збройні сили України.
Був такий випадок ― під час оборони Чернігова ми потрапили в засідку, був бій. Молодий офіцер Артем Іванов, начальник розвідки 1-ї танкової бригади, вискочив на броньованому автомобілі й розстріляв ворожу машину "Тигр", знищив 6 орків і тим самим зберіг наші життя. Ми змогли забрати тіло загиблого товариша і вийти з бою. Усі командири батальйонів, наприклад, 72-ї бригади ― це молоді офіцери, буквально 5-7 років як вони призначені, керують достойно. Таких офіцерів багато практично в кожній бригаді. Це і 30-та механізована бригада, і 92-га, і 93-тя ― усі, з якими я мав честь працювати".
Як трансформувалася мужність українських воїнів від 2014-го до 2022 року?
"Усі мужні. Якщо брати офіцерський склад, це трансформація від патріотизму в 2014-му до професіоналізму у 2023-му. Патріотизм і професіоналізм, звісно, пов’язані. У 2014 році перша хвиля ― це був патріотизм, в подальшому АТО, операції Об’єднаних сил і далі 2022 рік, коли розпочалась навала. Якщо брати Збройні сили, сам кістяк ― це контрактна армія, фахівці, професіонали своєї справи. Зміни, які відбуваються у процесі війни, дають можливість стверджувати, що мужність і професіоналізм нашої армії значно виріс. Вже є інститут сержантів, тобто молодших командирів, відбувається відбір особового складу, який має лідерські якості, робота над формуванням командира-лідера. Сержантський корпус часто грає вирішальну роль у виконанні бойових завдань. На жаль, є випадки, коли гинуть командири, і саме сержант, який залишається на місці командира взводу або навіть роти, забезпечує виконання бойового завдання.
.jpg)
Фото: Оперативне командування "Північ", 2023
Вашу 92-гу бригаду у 2015 році мали розформувати. Це дивно ― знищити бригаду, яка стоїть у Чугуєві на кордоні з Росією. Як вдалося її зберегти і зміцнити бригаду?
"На жаль, тодішній стан бригади призвів до того, що її мали скоротити. Були відповідні чинники, друзі "з-за порєбріка" все для цього робили. Але на вдалося зібрати бригаду. У першу чергу, це особисте спілкування, відкритість, щоб нічого не приховувати. Люди це зрозуміли. Інформаційна складова навколо нашої держави спонукала до того, що особовий склад усвідомлював: необхідно захищатись. На момент 2014 року наша бригада була єдиним форпостом на територіях Луганської та Харківської областей. Коли розпочались бойові дії, у нас була третя хвиля мобілізації, усі були патріотично налаштовані, мали бажання навчатися. Пригадую дуже багато випадків, коли чоловіки з граничним віком приходили і просилися до армії. І ми їх призивали. Усі вони пішли під Іловайськ, на жаль, багато тоді загинуло. Але бригада була набрана і практично два роки утримувала фронт і завдавала ворогові прочуханки.
У 2015 році був випадок, коли ДРГ російського спецназу хотіли захопити нашу позицію, ми їх відбили і взяли двох у полон. Для нашої бригади це були перші диверсанти-росіяни ― капітан Єрофеєв і сержант Александров, які потім під час слідчих дій чітко давали показання. Це було під містом Щастя. Тоді ж у 2015-му було поранення. Вийшли на опорник, звичайна робота. До нас приїхала група ОБСЄ, потім вони поїхали, а ворогу було без різниці, по кому відкривати вогонь. Стався приліт гранати, осколкове поранення, нас було декілька, евакуювали поранених. У нас нормальні лікарі, швидко залатали ― і все добре, працюємо далі".
Бої 2022 року ― під Конотопом та оборона Чернігова
"У XVII столітті бій під Конотопом був ключовою битвою у російсько-український війні. Історія, напевно, повторилась. Росіяни зайшли, це була велика колона орків, понад 200 одиниць техніки. Вони розстрілювали все підряд, багато цивільних горіли в машинах, ми ці відео надавали правоохоронним органам як свідоцтва злочинів. 58-ма бригада оперативного командування "Північ" вступила з ними в бій за Конотоп.
24 лютого 22 року я був у Конотопі. Страшно не було. На цей час ми проводили навчання з відповідною тематикою. Штаб працював у своєму звичайному бойовому режимі й ухвалювались відповідні рішення. Страшно було в момент, коли старша донька зателефонувала з Харкова, каже, щось летить, немає вже сусіднього будинка. Було відчуття страху за сім’ю, за дітей. Але ― бойова робота, треба бути мобілізованим.
Захист Чернігова це 1-ша танкова бригада, 58-ма окрема механізована бригада, 105-й прикордонний загін, підрозділи 119-ї бригади тероборони і представники Нацполіції. 58-ма бригада була дуже розкидана на широкому фронті, їй необхідно було здійснити марш понад 200 км. Коли вони виходили на трасу, то одразу вступали в бій. Достойно воювали. Оборона Чернігова ― це взагалі поєднання класики з неординарними рішеннями. В основному це була тактика малих груп, тому що підрозділів було справді небагато. Наявний бойовий склад було розставлено по всьому периметру, сили ворога значно переважали. Плюс робота авіації, артилерії, нанесення ракетних ударів по нашим військам, знищення цивільної інфраструктури. Дуже багато доводилося рятувати цивільних, під обстрілами ухвалювати рішення. Ми відганяли ворога, збирали його у певні скупчення і потім наносили удари артилерією. Працювали точками, що також давало можливість наносити ураження. У подальшому, коли ворог перейшов через переправу і практично вийшов на Лукашівку, був дуже великий фронт, і ми ухвалили рішення тактики дрібних груп. Були розрахунки протитанкових керованих комплексів, кулеметні розрахунки, тобто стояли точками і тримали ворога в тонусі. Не давали йому перепочинку, підбивали техніку, знищували їхній особовий склад, працювали наші розвідники. Багато було проведено штурмових дій, тому що ворогу хотілося зайти в саме місто Чернігів, практично там була еліта 41-ї армії, це їхній розвідувальний батальйон, орківський командувач дав слово, що він знищить Чернігів. Тому наші розвідники, 1-ша танкова і 58-ма бригади, дуже багато зробили для того, щоб цього не сталося. Але поруч були 105-й прикордонний загін, 19-та бригада тероборони, МЧС. Були приклади, коли виходив їхній спецназ, а наші відбили і взяли в полон. Звичайний солдат з ПЗРК збив літак, льотчика взяли в полон. Представники Нацгвардії, 21-й полк, взяли в полон командира російського батальйону і сержантів.
Ворог утік. Було ухвалено рішення знищити всі логістичні шляхи. Логіка дуже проста. Скільки б танк не йшов, у нього закінчується пальне і боєприпаси. Тому розвідники активно використовували БПЛА, працювала артилерія. Ми відрізали всю ворожу логістику. І трофеї у нас були. Вони продовжують воювати і нищити ворога. Це і танки, і декілька одиниць "Ураганів". Практично всю лінійку російського виробництва має у своєму розпорядженні ОК "Північ", ця зброя використовується за призначенням ― нищить орків.
Якщо ми беремо Чернігів, то це була дорога з півночі на південь. Через Ріпки ― перша основна, яку ворог намагався захопити. Друга ― через Семенівський напрямок, третя ― Грем’яч і четверта ― Хомутовська траса. Це чотири основні напрямки. Наш розвідувальний батальйон тримав практично до Броварів, далі стояла 72-га бригада, яка входила в угруповання оборони Києва. Була взаємодія і спільна робота. Усі напрямки були важливі, тому що це магістральні шляхи, які ворог намагався взяти спочатку колонами, а потім ― пробивати коридори".
Фото: офіційна ФБ-сторінка генерал-майора Віктора Ніколюка
Знаковий бій ― розгром переправи під Білогорівкою
"Було завдання ― знищити переправу. Не дати можливості ворогу перейти на наш берег. Бій тривав декілька днів, коли наші підрозділи намагались відбити ворога, на жаль, були втрати. Залишився 16-й батальйон 58-ї бригади. Декілька діб ми намагалися вийти. Це було 13-14 травня 2022 року, було ухвалено рішення провести певну передислокацію, розставили спостережні пости для стеження за переправою, розставили протитанкові точки. Вирішили зупинити будь-які наступальні дії, наносили вогонь артилерією, врахували певні психологічні чинники ворога, задіяли групу спеціального призначення, витримали певний час і взяли переправу практично без жодного пострілу. Лише за підтвердженими даними від перехоплень, знищено було понад 600 росіян. Причому це були підрозділи, які стояли під Черніговом. У багатьох машинах ми знаходили карти Чернігова, їхні трофеї у вигляді награбованих золотих прикрас. Наші трофеї на той момент ― дві роти БМП, до восьми танків, дуже багато стрілецької зброї, РПГ тощо. І в подальшому саме 16-й батальйон тримав цю ділянку, причому малими силами. На той час проти них стояли мінімум танкова рота і дві піхотних роти вже на цьому березі. 16-тка наносила ураження і малими групами змусила їх перейти у зворотний бік, вони покинули техніку і водночас багато її потопили. За перехопленнями ми бачили, що ворог не розмінюється нічим, навіть наносив вогневе ураження по своїх підрозділах, нищив своїх. Стратегічне значення цієї битви ― була знищена переправа через Сіверський Донець, яка не дала можливості ворогу зайти у фланг нашому оперативному командуванню. Захоплення і знищення цієї переправи ― це підрозділи спецпризначення і 16-й батальйон 58-ї бригади. Знакова подія. Треба пишатися воїнами і не забувати, що вони творять історію нашого народу. Це нам дається дуже важким шляхом, на жаль, величезними втратами".
У травні 2022 року ви отримали Зірку Героя України. Президент тоді сказав, що "Вітер" наводить жах на ворогів…
"Я думаю, всі Збройні сили наводять жах на ворога, не тільки "Вітер". Таких, як я, дуже багато. Моя Золота Зірка Героя ― це оцінка всього командування, дій усього особового складу. Як сказав Сковорода, за Україну необхідно не вмирати, за Україну треба вбивати. Тому всі Збройні сили мають наводити жах на ворога, всі достойно захищають свою державу. З 2014 року можу назвати військовослужбовців 92-ї бригади, якщо беремо 22 рік, то це 1-ша танкова, багато офіцерів і солдатів, на жаль, загинули. Це і Олександр Чорний, командир 105-го прикордонного загону, а під Бахмутом загинув командир 13-го батальйону, дуже достойний офіцер. Завдяки йому на момент 17 травня було стримано прорив біля населеного пункту Володимирівка, поблизу Соледара. Дуже багато таких людей. Кожного дня траплявся якийсь героїчний вчинок. Тут і бригади, і добровольчі батальйони, і стрілецькі батальйони. Пишаюсь усіма. І 30-кою, яка пішла в атаку і відбила ворога, і 58-ю, які зайшли на Слободу під Черніговом, і 1-ю танковою, командир якої Леонід Хода узяв джавелін і сам підбив ворожий танк".
Нині професія військового стала престижною?
"Певні сили до 2014 року намагалися нівелювати саме поняття "військовий", поняття "захист своєї держави". Після 14-го року процес почав розвиватися, а 22-й рік взагалі дуже підняв професію військового. Навіть професію захисника. Тому що тут не лише військові, а й цивільні задіяні. Пригадую, як місцеве населення дуже допомагало. На Чернігівщині, наприклад, знімали вказівники населених пунктів, руйнували дороги, робили завали, це дуже стримувало ворога. Навіть в одному з сіл двічі зливали по 20 цистерн палива, яке ворог туди завозив. Вважаю, що це вже така професія ― захисник. Тут і військові, і прикордонники, і цивільні, і поліція, і мчс-ники ― словом, українці. Візьмемо той же Бахмут. 3-й механізований батальйон або 1-й батальйон 72-ї бригади. Вони стояли на найважчій ділянці протягом трьох тижнів. 90% ― контужені. Молоді хлопці тримали, а на них ішла саме еліта ― 76-та десантно-штурмова бригада. У Росії на змаганнях на найкращого диверсанта вони завжди брали перші місця. Практично дві їхні роти було знищено в бою саме нашим 1-м батальйоном 72-ї бригади. Той же батальйон захищав Вугледарську ТЕС. Іноді я змушений був навіть стримувати хлопців, щоб не втратити їх. Були дуже інтенсивні бої, співвідношення артилерії на нашому напрямку було 1 до 15. Вони маневрували, переміщалися, самі приймали рішення. За чотири з половиною місяці практично щодня відбувалися героїчні епізоди, було і стримування, і оборонні й штурмові дії.
Молоді офіцери нової генерації ― це основний кістяк. Вони мислять нестандартно, не бояться ухвалювати рішення і відстоювати їх. Вони чітко на позиціях визначають і бачать, у чому причина, на що треба звернути увагу. І не соромляться сказати, що виконано має бути саме так. Саме завдяки нешаблонності їхніх дій та відданості справі особовий склад дивиться на своїх командирів і вірить у них. Відчувають певну харизму. Я завжди заслуховую спочатку командирів, які перебувають на позиціях ― що вони скажуть, що їм необхідно для виконання завдання. Тому що безпосередню відповідальність несуть саме вони за своє життя і життя підлеглих. Моє ж завдання як командувача ― забезпечити виконання завдання всіма необхідними засобами".
Ви прийняли новий прапор. Що плануєте зробити на новій посаді?
"Прощання з прапором завжди важко дається. Але це черговий етап у житті. Досягнув одного результату, треба досягати іншого. У першу чергу ― треба забезпечити підготовку підрозділів до виконання завдань, структурувати підготовку, спрямувати на виконання завдань зі знищення ворога, захисту держави і збереження життів військовослужбовців. Тут важливим є узагальнення всього досвіду та вибір ключових моментів. Підготовка інструкторського складу, первинної командної ланки і відповідних штабів підрозділів. Зараз триває підготовка розвідників, артилеристів, усіх складових сухопутних військ. У кабінеті сидіти неможливо, а в полі ти спілкуєшся з людьми. Спілкування надихає, ти бачиш результат, якого хочеш досягти, доводиш його до людей і разом з ними виконуєш завдання".
Що найважливіше для людини на війні?
"Зберегти своїх підлеглих, не втратити їхню довіру і виконати поставлені завдання. Найважливіше ― усіх живих повернути додому. Мрія генерала Ніколюка ― мир на нашій землі після нашої перемоги. Ми приречені на перемогу, іншого не буде. На жаль, ще дуже багато треба воювати і нищити ворога, він використовує усі сили і засоби. Але ми звільнимо наші землі, захистимо державу і наші сім’ї. Саме на прикладі нашої держави в подальшому буде пересторога для будь-яких країн розпочинати війни. На жаль, нашому народу випала така надзвичайно тяжка місія, але саме ми маємо поставити крапку у цій війні. Крім нашого народу, ніхто на це не здатний".
